PDA

View Full Version : Козацька доба



Veles
05-09-2017, 22:16
Збираємо цікаві статті, події, особистості періоду ХV - XVIII століть.

Сьогодні натрапив на таку яскраву і близьку мені статтю про те як козаки кацапщину на північному донбасі били:
https://porokhivnytsya.com.ua/wp-content/uploads/2017/06/%C2%ABBarvinkova-Palanka%C2%BB.jpg

https://porokhivnytsya.com.ua/2017/06/30/barvinkova-palanka/ (https://porokhivnytsya.com.ua/2017/06/30/barvinkova-palanka/)

Veles
10-09-2017, 19:52
Проводи на січ
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/36/Provody_na_Sich.jpg
Панас Стастіон

kizer
08-11-2017, 00:24
928019517355196417

Veles
19-11-2017, 07:09
Цікава стаття про походження українських прізвищ


Козацькі прізвища українців або «позивні» запорізьких козаків.
Сучасні прізвища українців майорять небувалим для багатьох інших народів різноманіттям. За 26 років викладацької діяльності, щорічно навчаючи більше двох сотень студентів, я звик до різнобарвності прізвищ, інколи досить дивовижних та навіть напівцензурних.

Корені цього різноманіття прізвищ пересічних українців варто шукати в глибині віків. Багато прізвищ дав рід занять, видів трудової діяльності, котрі на сьогоднішній день забуті. Серед них зустрічаються красномовні, зрозумілі до сьогоднішнього дня: Мельник, Кравчук, Ткач, Швець, Коваль, Пасічник тощо. Є прізвища, котрі нам мало зрозумілі, наприклад, Сердюк (в давнину так називали селян), Кушнір (займався вичинкою шкіри з хутром і пошиття з неї одягу), Котляр (той, що виготовляє котли, чайники; мідник), Бортник (той, що займався бортництвом – збиранням меду у диких бджіл). Багато прізвищ пішло від давніх чоловічих та жіночих імен: Ананій – Ананенко – Ананченко – Ананчук – Ананійчук – Ананович, Базиль – Базилько – Базилюк – Базилевич – Базилич – Базилевський, Юхно – Ющенко – Ющук – Ющик – Юхниця – Юхневич – Юхновський, Яресь – Ярошенко - Яресько – Ярощук – Ярошевський, Галина – Галенко – Гальчук – Галкевич – Галич.
Зустрічаються прізвища, що беруть свої корені від назв конкретної місцевості: Білоцерківець, Полтавець, Достоєвський (від села Достоєве на Берестейщині, яке зараз знаходиться в межах республіки Білорусь); шляхетські та церковні прізвища: Барський, Вишневецький, Думанський, Попович, Дяченко; прізвища, що пішли від назв тварин та птахів: Бик, Вовк, Заєць, Ластівка (Ластовка), Ведмідь, Соловей з похідними Биковец, Вовченко, Зайченко, Ластовенко, Ведмедчук, Солов’яненко тощо. Серед українських прізвищ виділяються ті, що беруть корені від старих назв наших найближчих сусідів: Турчин (турок), Волошин (румун), Угрин (угорець), Лях (поляк), Литвин (білорус), Москаль (росіянин) та старої самоназви русин (Русин, Русинський). Існують прізвища, що походять від назв рослин та їх похідних (флоронімічні прізвища) Береза – Березовський, Верба – Вербицький, Кавун – Кавуненко, Осика – Осичук; хатньовжиткові прізвища: Борщ, Ворітний, Клуня (Заклунний), Макітра, Сало, Сковорода; прізвища від метеорологічних термінів: Вітер – Вітренко – Вітрецький, Грім – Громовенко – Громовецький, Мороз – Морозенко – Морозюк.http://h.ua/story/176692/#ixzz4r7K9nw4I
Проте повернемося до власне історичних обставин. Велетенське різноманіття сучасних прізвищ виникало в середовищі запорізьких козаків. Безумовно, і саме Запоріжжя і Січ, як столиця цієї держави за етнічною складовою було українським. Хоча Січ залюбки приймала кожного, хто бажав волі і погоджувався захищати Україну і її народ, незважаючи на національність, мову та релігійну приналежність (а на Запоріжжі були представлені майже всі європейські і близькосхідні нації), проте етнічну основу складали українці. Запоріжжя постійно воювало, а тому перманентно мало потребу в людських ресурсах і головним поставником її стали українські втікачі-селяни, котрі цілими масами мігрували на Запоріжжя, рятуючись від покріпачення, окатоличення та ополячення (соціального, релігійного і національного гніту). Не зважаючи на те, що реальним статусом Запоріжжя в складі Речі Посполитої була формула «держава в державі» і Запоріжжя мало всі ознаки державності, як то: окреме правління, власну адміністративну і судову системи, неподібний до польського статус населення, коли всі були козаками, тобто вільними людьми, що апріорі передбачало відсутність кріпацтва, все ж залежність від Польщі залишалася великою. Це, зокрема, виливалося у відвідини Січі польськими магнатами, що наїжджали туди зі своїми власними арміями і намагалися повернути в ярмо вчорашніх підневільних селян. При цьому між керівництвом запорізького козацтва та польськими магнатами відбувалися різноманітні діалоги, нерідко із комічним забарвленням:
Магнат: (вказуючи пальцем на козака) Це мій холоп на прізвище Петренко.
Сотник: Та ні, це козак Котолупенко, ось і в реєстрі записано (читає) Ко-то-лу-пен-ко. (Звертаючись до козака) Ти ж Котолупенко?
Козак: Так, Котолупенко!
Козаки: (одностайно) Котолупенко, Котолупенко, всі знають, що це Котолупенко.
Сотник: (до магната) Ось бачите, пане, це ніякий не Петренко, це Котолупенко, а ви мабуть помилилися…
Саме таким нехитрим способом козаки рятували своїх бойових побратимів від повернення до пана, кріпацтва, знущань, катувань, а, нерідко, й смерті. Для цього під час прийому до запорізьких козаків запитували, чи претендент не з втікачів-селян? Якщо отримували схвальну відповідь, тоді змінювали справжнє прізвище і в списках він значився вже під новим.
Нове прізвище козацька громада обирала довільно, але воно було пов’язано з певною подією, вадою, попереднім заняттям до вступу в козаки. Так надавалися козацькі прізвиська, що потім ставали прізвищами, за професією, подібністю до тварин, птахів, рослин (див. першу частину статті).

Нерідко прізвиська походили від яких ось значних досягнень в бойовому мистецтві. Козаки були вмілими, досвідченими воїнами і арсенал їх зброї вражає до сьогодні. Наприклад, козацька артилерія починалася від велетенських облогових гармат і закінчувалася невеликими «ручними» мортирами, котрі кріпилися на сідло поперек коня і використовувалися для знищення ворожих воєначальників. Випущене ядро з такої мортири пробивало не лише сталеву кірасу із хазяїном, але й його коня, котрого власник підіймав на дибки, що прикритися від ворожого пострілу. Часто фізичне знищення ворожого командира ставало переломним моментом в ході бою і рятувало життя тисячам козаків. За це герой битви – артилерист отримував почесне козацьке прізвище Гармаш або Пушкар.

Один із кращих козацьких гетьманів Петро Сагайдачний насправді від народження мав прізвище Конашевич, але був нагороджений запорізькими козаками прізвиськом Сагайдачний як влучний стрілець із луку (сагайдак – набір лука зі стрілами в шкіряному чи дерев’яному футлярі).

Так він і залишився в історії як Петро Сагайдачний. До речі прізвисько Сагайдачний було досить поширене в козацькому середовищі в середині ХVІІ століття. Добре натренований лучник за хвилину випускав від восьми до дванадцяти стріл, які летіли на відстань понад 500 кроків.
Українське і запорізьке козацтво відзначалося певною розмовною брутальністю (особливо вишуканих слів не добирали), природженим гумором і поетичністю. Тому і до сьогодні майорять Україною дивовижні прізвиська – прізвища, іноді досить немилозвучні. Козаки надавали прізвища за певними зовнішніми вадами та проблемами із здоров’ям: Кривошей, Шульга, Косий, Глухий, Незрячий. Наприклад, славнозвісний козацький полковник, командуючий кіннотою у війську Богдана Хмельницького і улюбленець самого гетьмана Максим Кривоніс, насправді мав видатний і зовсім не прямий ніс. Навіть відомий український художник-баталіст Микола Самокиш у картині «Бій Максима Кривоноса із Ієремією Вишневецьким» абсолютно не скриває цю зовнішню ваду козацького полковника.

Проте серед козацьких прізвиськ, котрі потім переросли в українські прізвища найбільш немилозвучними, а звідси і найбільш кумедно-цікавими виступають ті, що пов’язані з окремими комедійно-комічними ситуаціями. Давикоза, Добребаба, Дурнопійко, Жовтоніг, Жуйвода, Зажерило, Закривидорога, Зажрищенко, Загубиколесо, Задависвічка, Непийпиво, Нездійминога, Нетудихата, Накидайло, Неїжмасло, Нечистяк, Немудрий, Прозапас, Рідкокаша, Сухозад, Тітікало, Тиховліз, Тяхнирядно, Убийрадісний - це далеко неповний і відцензурений мною список прізвищ, що зустрічаються і до сьогодні в Україні та за її межами.
У довгий час особисто для мене хітовим було прізвище Либохаря. Сьогоднішній пасмурний ранок не сприяв веселому настрою, проте все змінилося після того, як я зустрів на просторах Інтернету прізвище Недодериматня.

Всім гарного дня, веселого настрою і мирного неба.

Джерело:
http://notes-of-history.blogspot.com/2017/08/blog-post_29.html

Orwell
19-11-2017, 10:23
Просто супер!!! Дякую! :)

Malco
20-11-2017, 07:27
Пізнай Себе: Приказки Наших Козаків. Як Добре Їх Знаєте Ви? (Тест)

В прислів’ях та приказках козацької доби зосереджено більше, ніж просто відображення світу. Козацька мудрість – це філософія українського лицарства.

Українцям відомі сотні козацьких приповідок. Деякі знайшли відображення в літературі, деякі – передавались із вуст в уста аж поки не були записані етнографами. Як добре ми знаємо та пам’ятаємо цю мудрість? Український контент пропонує перевірити і, можливо, дізнатися для себе щось нове…

http://prolviv.com/blog/2017/11/19/piznai-sebe-prykazky-nashykh-kozakiv-iak-dobre-ikh-znaiete-vy-test/

Veles
23-11-2017, 19:16
Знайшов цікаву книгу по чернігівщині, по переділу власності земель і опису майна, від 1726 року. Там приведени і деякі документи 1709 року. Купа містечок і сіл. Прізвища деяких старост і всіх власників є.

У виданні вперше публікується текст унікальної пам’яткиукраїнської рукописної спадщини – Мазепиної книги 1726 р., яка міститьу собі описи Батурина, Любеча та 72 сіл, хуторів, слобід, частина з якихналежала І. Мазепі.Для істориків, археографів та всіх, хто цікавиться історієюУкраїни.

PDF:http://1576.ua/uploads/files/7137/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%B0_% D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0.pdf

USSR-UA
23-11-2017, 19:53
Знайшов цікаву книгу по чернігівщині, по переділу власності земель і опису майна, від 1726 року. Там приведени і деякі документи 1709 року. Купа містечок і сіл. Прізвища деяких старост і всіх власників є.

У виданні вперше публікується текст унікальної пам’яткиукраїнської рукописної спадщини – Мазепиної книги 1726 р., яка міститьу собі описи Батурина, Любеча та 72 сіл, хуторів, слобід, частина з якихналежала І. Мазепі.Для істориків, археографів та всіх, хто цікавиться історієюУкраїни.

PDF:http://1576.ua/uploads/files/7137/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%B0_% D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0.pdf

по своєму родовому селу жодної інформації :(

Veles
23-11-2017, 20:07
по своєму родовому селу жодної інформації :(

навіть само село не вказано? Там вони ще трапляються у різних формах написання

USSR-UA
23-11-2017, 20:18
не тільки село, а навіть сотенного центру немає

USSR-UA
23-11-2017, 20:23
навіть про полковий центр - Прилуки зовсім мало інфи, мабуть дуже вибіркова збірка

Veles
23-11-2017, 20:24
Значить він не підпорядковувався Батурину, бо там здебільшого намагались встановити наслідки знищення Батурина

Veles
24-11-2017, 02:45
Один з найпоширеніших українських інструментів Козацької Доби була дуда, наразі про неї майже забули окрім як на Закарпатті та Шотландії. Дуда навіть входила в постійни оркестр війська Запорізького ще ха Богдана Хмельницького


https://www.youtube.com/watch?v=y2JIJCxWbqw&index=2&list=PL806BBEI4Tlyd8Xr Wkq1ly5hqGyz_5qHH

Гурт Хорея козацька виконує традиційну українську музику 17 століття - як на мене, то дуже круто!

https://www.youtube.com/watch?v=an0wAOeWnb0&list=PLbvXbJ_5Patw9tWfgwambC1L 5V4orWNye


https://www.youtube.com/watch?v=7DdUjIYXUW4


https://www.youtube.com/watch?v=KdJq1sX5tUE&list=PL331NYfnTBXWp0ZZh31WqTYC QrJd3rkWU

Veles
24-11-2017, 05:24
Мені здається навіть ми ще досконало не усвідомили відрив тогочасної України від Кацапстану. Вражає те, що станом на 1650 рік в усіх селах, хуторах, містечках діяли школи і вже було досягнуто суцільної грамотності серед всього населення. В "Перербургском уезде" згідно до "всеобщей переписи 1897 года" грамотними були 31% Це 250 років потому! Того ж року переважна більшість росіян, про що вже йшла мова в іншій гілці, навіть не мала власних прізвищ. Близьких показників до 1650 року в Україні, було досягнуто в СССР в 1950!

USSR-UA
24-11-2017, 10:38
Мені здається навіть ми ще досконало не усвідомили відрив тогочасної України від Кацапстану. Вражає те, що станом на 1650 рік в усіх селах, хуторах, містечках діяли школи і вже було досягнуто суцільної грамотності серед всього населення.

А є якісь данні про це у відсотках?

USSR-UA
24-11-2017, 10:40
Пам'ятаю як Дєніска на Скайпері писав, що якби в 1650-х роках нас не окупувала московія то ми б досі жили в соломяних хатах) а вони нам привезли цивілізацію)

Malco
24-11-2017, 15:52
Знайшов цікаву книгу по чернігівщині, по переділу власності земель і опису майна, від 1726 року. Там приведени і деякі документи 1709 року. Купа містечок і сіл. Прізвища деяких старост і всіх власників є.

У виданні вперше публікується текст унікальної пам’яткиукраїнської рукописної спадщини – Мазепиної книги 1726 р., яка міститьу собі описи Батурина, Любеча та 72 сіл, хуторів, слобід, частина з якихналежала І. Мазепі.Для істориків, археографів та всіх, хто цікавиться історієюУкраїни.

PDF:http://1576.ua/uploads/files/7137/%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%B0_% D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0.pdf

зараз штудую ревізію, дуже цікаво, адже в більшості тих сіл і містечок я бував і вони досі існують...вже знайшов одну людину зі своїм прізвищем серед ремісників

USSR-UA
24-11-2017, 16:18
зараз штудую ревізію, дуже цікаво, адже в більшості тих сіл і містечок я бував і вони досі існують...вже знайшов одну людину зі своїм прізвищем серед ремісників

то ти теж корінний сіверянин в n-му поколінні?))

Veles
24-11-2017, 16:55
А є якісь данні про це у відсотках?

Статистика не дуже систематизована, але відомо, що у більшості сіл були стаціонарні школи, а спеціально для містечок і сіл де не було школи, існувала всеукраїнська система мандрівних вчителів, це були люди з духовентського соціального стану, зазвичай "дяки" хоча так могли називати і пономарей і священиків, отже вони спеціально їздили в села щоб вчити простий народ грамоті. Кількість шкіл відома з ревізій початку 18 століття, вони там майже у кожному селі на Гетьманщині. Слобожанщина ще трохи відставала і тому багато вчителів їхало саме туди, нести освіту в люди.

Що стосується статистики. Беремо таке джерело як "Записка по вопросу о цензуре книгъ на малорусскомъ языке", укладачами якого були професори Харківського університету, прийнятий одностайно Радою університету на засіданні 5 квітня 1905 р

"Въ Малороссіи школа изстари пользовалась любовью народа, а какъ она была высоко поставлена, краснорѣчивымъ свидѣтельствомъ служитъ тотъ поразительный фактъ, что въ 1732 году нынѣшняя Харьковская губернія имѣла уже такое число школъ, къ какому она впослѣдствіи еле могла подняться черезъ сто пятьдесятъ лѣтъ въ 1882 году, причемъ школы эти были созданы самимъ народомъ и содержимы на его собственныя средства. Гибель народной школы въ XVIII и началѣ XIX в. обусловлена была съ одной стороны крайней регламентаціей, а съ другой полнымъ устраненіемъ изъ преподаванія родного языка."

Але якщо враховувати обмеження, які існували у 1882 році, і рівень грамотності, то можна стверджувати, що це ще надто оптимістично вони порівняли.

Відома ще така статистика: 1767 році в одному Чернігівському полку існувало 143 школи, по одній на 746 осіб. Для порівняння вже в 1911 році на одну школи приходилось 1665 осіб. Це дуже умовна статистика, але все одно показник гірший більше ніж в два рази.

Є ще таке навіть про Січ (на Гетьманщина освіта була, зрозуміло, кращою) але навіть там:

Високо цінувалась освіта в Запорозькій Січі — про це свідчить хоча б те, що, як пише наш видатний історик, академік Дмитро Яворницький, більшість січового товариства була грамотною й власноручно підписувалась на різноманітних листах, ордерах та інших документах. На Запорожжі існували й свої школи, що поділялись на монастирські, січові й церковно-парафіяльні У січовій школі викладалися співи, читання та письмо. За різними даними, чисельність учнів в школі досягала 80 чоловік

Іноземні мандрівники, які відвідували українські землі в XVII ст., відзначали високий рівень грамотності населення. Так, Павло Алепський, що відвідав Україну в 1654 р., засвідчив, що в селах всі діти, навіть сироти, навчаються в школах, а письменних людей багато не лише серед чоловіків, але й серед жінок. Жителі сіл добре обізнані з порядком православного богослужіпня, вміють співати псалми і релігійні пісні.

На вскидку можна сказати, що грамотність була майже універсально-суцільною у 17 столітті, десь понад 90%, але вже під 1760+ роки впала до 50% через постійні спроби знищити систему народної освіти та українське духовенство, яке грало важливу в цьому роль. В 19 столітті грамотність впала до 10%, так в 1884 році 86% відсотків мешканців київської губернії були неграмотними.

Процеси 1700-1900 років нагадують зворотню колонізацію, це як би не іспанці колонізували індіанців, а індіанці іспанців.

USSR-UA
24-11-2017, 17:05
То грамотність Гетьманщини це виключно заслуга самоорганізації 1648 року, чи і до цього при поляках була більш-меш нормальна освіта для селян?

Veles
24-11-2017, 17:12
Пам'ятаю як Дєніска на Скайпері писав, що якби в 1650-х роках нас не окупувала московія то ми б досі жили в соломяних хатах) а вони нам привезли цивілізацію)

Зараз читаю книгу Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти Гетьманщини, до речі, на моє здивування, написана петербурзьким істориком Таїровою-Яковлевою Тетяною, але вона дуже детально десятиррічями досліджує Гетьманщину. Так просто один такий приклад, до "Пєтра первава" в Росії чотири людини володіли іноземними мовами, це на рівні якихось попуасів, в той час як у нас вся країна була покрита на просто школами, а вже колегіумами де навчались трьома мовами, а козаки для розваги складали вірші на латині у свій вільний час. Там прирва була десь в 1000 років розвитку. У нас вже існували безліч заводів в кожному містечку по виробництву скляних пляшек, а вони з деве'яних бочок пили. 99.7% росіян як стадо ганяли привезені з Європи авантюристи-шахраї яких Петро перший зробив дворянами, тоді коли у нас процвітав театр, музика, серед звичайного населення, весь народ користувався столовими приборами, зокрема виделками, тоді як в Росії відбувся ось такий красномовний випадок з першою виделкою:

У Росію (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D 0%BA%D0%B5_%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0 %BE) виделка була завезена з Речі Посполитої на початку XVII ст. Лжедмитром І (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B6%D0%B5%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D 1%96%D0%B9_I) у багажі Марини Мнішек (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BA_%D0%9C%D0%B0% D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0) і була демонстративно використана під час бенкету в Грановитій палаті Кремля (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D 0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1 %8C) з нагоди одруження Лжедмитра з Мариною. Це викликало вибух обурення боярства та духівництва, послугувало одним із приводів до підготовки змови Шуйського (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%A8%D1%83% D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9). Вона стала вагомим аргументом, що доводила простому народу неросійське походження Лжедмитра

Veles
24-11-2017, 17:16
То грамотність Гетьманщини це виключно заслуга самоорганізації 1648 року, чи і до цього при поляках була більш-меш нормальна освіта для селян?

Є таке першеджерело:

Німецький пастор Paulus Oderborn, який побував в Україні у 1570-тих, у своїх спогадах писав, що "русини завжди мали школи при церквах і монастирях, де діти навчалися основам письма і лічби, молитвам і апостольським символам".

USSR-UA
24-11-2017, 17:23
Так просто один такий приклад, до "Пєтра первава" в Росії чотири людини володіли іноземними мовами

рілі?

Veles
24-11-2017, 17:36
рілі?

Спеціально для тебе пішов шукати де я про це прочитав )) знайшов!

https://lh3.googleusercontent.com/hWGRQ_yW489ejkTAQ1krb965Cfm22CUctQftR5iDjmhcaTCrx7 ABiJFd-pUOeRFtLkE2gbKHiFYyLZzt-n89NidlMs8WjKBpJNLuTFuB1wnj8U6YWPA5KkV8FHyWe7-sfDHrJ-8-VK-aPj0efBLM_CLXpcPuIBsL5KcYLGekWN_inNv3ZVm23soNVtPmT Qb8-L9e2AWXM6EHihFzRm0BMt0CoF5znT_woJgrluwoKNYgMqm-6UrHWUyPwskonZfLeLZQPJJDnMOJ-xdXB2pmofo6pZOElYYtuhjPLGGxKR1dd6lSuy_478pFA_XOTOx boEIec5GM_c2eSHCvweb3tiE57JlbxpD-IvUUx5J63UoA8HA4H2xH0OwizJUBqFqra2-8XexSOxFL5STL2ajjdINntroMcA_rG7qkBzvG3MI0EDe_GC0z-tGjYevbwb0olRbHX6PT4Hxs9HPTL__gM8KlavUt7Et36opDSP8 LwHxIOFvIKG7pDFYQ2-3vHAxLig5svzdOU2FrXm33krIrZKO4KbyjYRG1_1uuU_alA7Ow rZXnwedyz_wF6QLbE9X6veOwpIcHJKwxi3-T4zVWDeUrOmPbCy2OByqlXotcxYvG9N2w2Z7GgBGjhdEce9xIe _M_k8y82EQq3FZTpKY7DZleriet8RMNxSEl=w689-h918-no

USSR-UA
24-11-2017, 17:39
Дякую)

А в нас завжди малюють козаків неграмотним селюками(((

Veles
24-11-2017, 17:45
До речі, коли козацьке старшинство цитувало Цицерона (правильна вимова - Кікеро, наголос на "е") у себе вдома дискутуючи між собою, то "Пётр первый" писав листи жахливим суржиком де кожне друге слово було взято то з голандської, то з англійської, то російської, на кшталт "мийму френду пишу"

Veles
24-11-2017, 17:47
Дякую)

А в нас завжди малюють козаків неграмотним селюками(((

Та яке там, рівень освіти якогось парубка з села був вищим за московського боярина. Це історична статистика, яку навіть не заперечують сучасні російські історики з Петербургу )

Взагалі наше народне уявлення про рівень культури Гетьманщини сильно помилковий і це не випадково. Це ще один психологічний кайдан який необхідно з себе зірвати.

USSR-UA
24-11-2017, 17:52
Знайшов цікавий тлумачник адміністративних посад Січі (https://kozaku.in.ua/statt-pro-kozakv/7-admnstrativny-ustry-sch.html)


Кошовий отаман:
Йому належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Влада його була необмеженою. Він вирішував долю кожного козака, затверджуючи судові вироки, і в першу чергу смертні. Від імені товариства вступав в дипломатичні стосунки з іноземними державами, затверджував обраних або призначених козаків на посади, а також розподіл земель (паланок) та трофеїв між куренями.
Вирішував питання прийому козаків до війська або їх звільнення. Мешкав кошовий отаман в окремому приміщенні (хаті) разом зі своїм кухарем.

Суддя:
Чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суддя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.

Обозний:
Він очолював артилерійське і фортифікаційна справа на Січі. Під час походу керував побудовою табору з возів, а також штурмом ворожих укріплень. Комплектував військо разом з військовим осавулом, підтримував дисципліну і порядок на Січі. Його помічником був військовий гармаш.

Писар:
Впливовою персоною на Січі, що мала доступ до багатьох адміністративним таємниць, був військовий писар. Цю посаду займали високоосвічені люди, які знали іноземні мови, в т. Ч. Латинь, за що їх дуже поважали козаки. Січова канцелярія налічувала кілька десятків людей. Від імені кошового отамана військовий писар складав і підписував документи.
Зовнішнім атрибутом посади писаря була чорнильниця в срібній оправі - каламарь.

Осавул:
В обов'язки військового осавула входила організація і ведення прикордонної служби запорізьких земель, охорона зимівників і шляхів на Січ по Дніпру і по суші. Він вів слідство і виконував судові вироки. Разом з обозним підтримував дисципліну і порядок у війську, в фортеці Січі та похідних таборах. Ділив плату і провіант. У його підпорядкуванні знаходилися підосавул і обозний. Жив і харчувався осавул в своєму курені. Зовнішнім символом влади військового осавула був дерев'яний жезл, обкований з двох кінців срібними кільцями.

Пушкар:
Цей військовий служитель завідував січовим арсеналом (гарматами, боєприпасами та іншим стрілецькою зброєю).
Крім того, він ще виконував роль наглядача січової в'язниці, в якій були укладені засуджені козаки і ті, хто очікував судового вироку.

Довбиш:
Довбиш Завідував Військовими Литаврами, Ударами Скликаючи Запорожців На Площу На Загальні Козацькі Ради. Довбиш Повинен Був Стежити За Виконанням Судових Вироків Як На Січі, Так І У Віддалених Паланках. У Плані Судових Повноважень Він Був Помічником Осавула. Військовий Довбиш Збирав На Користь Війська Податок Під Час Переправ Через Річки. Він Особисто Мав Бути Присутнім При Виконанні Вироків На Січовий Площі.

Тлумач (або драгоман):
Крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, здійснював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов'язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави.

Шафари перевозів:
Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго – Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар, та підписар.

Кантаржій.
Зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі.

Полковник:
На території паланки уособлював кошового отамана, тому мав право карати і страчувати злочинців.
Він відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках, а також своєчасний збір козацького війська за розпорядженням з Січі. Його влада поширювалась також і на осіб, котрі проїжджали через паланку. Він дозволяв їм в’їзд у вольності запорозьких козаків, а для безпеки давав перепустку – знак у вигляді копії пірнача.

https://kozaku.in.ua/uploads/posts/2015-06/1434054966_ystriy.jpg

USSR-UA
24-11-2017, 17:53
Та яке там, рівень освіти якогось парубка з села був вищим за московського боярина. Це історична статистика, яку навіть не заперечують сучасні російські історики з Петербургу )

Ну я думаю, що Тетяна Таїрова-Яковлева то включення, інші їхні історики працюють на кремль і пишуть видуману пропаганду

Veles
24-11-2017, 17:58
Ну я думаю, що Тетяна Таїрова-Яковлева то включення, інші їхні історики працюють на кремль і пишуть видуману пропаганду

Я думаю просто ніхто не цікавиться тим, що вони (три людини) досліджують і пишуть. Ніхто це читати не буде. Справа в тому, що більшість наших архівів було вивезено в Москву і в Санкт Петербург, ось вона їх і досліджує десятиррічями, можна сказати закохалась в нашу історію і навіть робить спроби говорити українською. Те що вона пише прочитає шість людей на московії.


https://www.youtube.com/watch?v=NtFyZd1a8uI

Malco
24-11-2017, 18:12
то ти теж корінний сіверянин в n-му поколінні?))

Я не досліджував свій родовід досконало, але знаю напевне шо принаймні до третього-четвертого покоління всі мої пращури були з Чернігівщини, за виключенням бабуся по батькові, вона з-під Канева.
А ще в Корюківському районі є село що має назву похідну від мого прізвища, власне звідти мій рід.

Veles
24-11-2017, 18:14
Я не досліджував свій родовід досконало, але знаю напевне шо принаймні до третього-четвертого покоління всі мої пращури були з Чернігівщини, за виключенням бабуся по батькові, вона з-під Канева.
А ще в Корюківському районі є село що має назву похідну від мого прізвища, власне звідти мій рід.

Що за село, якщо не секрет? ) можна в прихованій гілці про родовід під "хунтою"

andriyko
24-11-2017, 19:13
Процеси 1700-1900 років нагадують зворотню колонізацію, це як би не іспанці колонізували індіанців, а індіанці іспанців. [/FONT][/COLOR]

В цьому вся суть Російської держави. Підкорення варварами більш розвинених народів. :(

Malco
24-11-2017, 19:39
Знайшов цікавий тлумачник адміністративних посад Січі (https://kozaku.in.ua/statt-pro-kozakv/7-admnstrativny-ustry-sch.html)

Помічав що кошового отамана, який і був головним в Січі часто плутають з гетьманом, який був головною фігурою в Гетьманщині, хоча Січ від Гетьманщини напряму залежала не завжди і мала свій адміністративний поділ, як окрема держава.

Veles
25-11-2017, 18:32
У другій половині XVIII столітті представники залишки української еліти постійно клопотали в Єкатєріни фтарой про отримання дозволу на відкриття повноцінних сучасних університетів в Києві, Батурині, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Катеринославові, на що отримували відмову. Взагалі історія освіти в Україні це природний розквіт з 1550 до 1750 у абсолютно штучне і централізоване знищення її центральної владою із Росії. Вони по максимому використовувало масштабну освіченість українців - залучали українських вчителів професорувати в російських навчальних закладах і паралельно створювати руйнувати освітнецьку систему в Україні.

"Склалась абсурднаситуація, коли українські викладачі мусили навчати українських студентіву вищих навчальних закладах, заснованих у Петербурзі й Москві.Натомість у Києві, Новгороді-Сіверському та Катеринославі було відкрито“главныя народныя училіща”, які прирівнювалися до нижчих класівпізніших гімназій і які, всупереч своїй назві, мали замкнений становийхарактер та ще й вкрай обмежену кількість учнів."

І до 1790 року всі народні школи були закриті кривавою катькою. Покоління українських кріпаків станом на 1850 рік відставало від своїх пращурів на сотні-сотні років.

Veles
25-11-2017, 20:07
De Libertata, пісня за віршом Григорія Сковороди, яка прославлює особисту-індивідуальну свободу людини понад усе. Виконує київський гурт Хорея Козацька. До речі, колектив з такою назвою існував у 1640-і роки.


https://www.youtube.com/watch?v=mUx2T0WiVpg

Шкода що в нас майже забули про традиційну українську дудку (волинку)

USSR-UA
27-11-2017, 09:48
Один з найпоширеніших українських інструментів Козацької Доби була дуда, наразі про неї майже забули окрім як на Закарпатті та Шотландії. Дуда навіть входила в постійни оркестр війська Запорізького ще ха Богдана Хмельницького

https://www.youtube.com/watch?v=y2JIJCxWbqw&index=2&list=PL806BBEI4Tlyd8Xr Wkq1ly5hqGyz_5qHH

Гурт Хорея козацька виконує традиційну українську музику 17 століття - як на мене, то дуже круто!
https://www.youtube.com/watch?v=an0wAOeWnb0&list=PLbvXbJ_5Patw9tWfgwambC1L 5V4orWNye

https://www.youtube.com/watch?v=7DdUjIYXUW4

https://www.youtube.com/watch?v=KdJq1sX5tUE&list=PL331NYfnTBXWp0ZZh31WqTYC QrJd3rkWU



De Libertata, пісня за віршом Григорія Сковороди, яка прославлює особисту-індивідуальну свободу людини понад усе. Виконує київський гурт Хорея Козацька. До речі, колектив з такою назвою існував у 1640-і роки.

https://www.youtube.com/watch?v=mUx2T0WiVpg

Шкода що в нас майже забули про традиційну українську дудку (волинку)

Тепер я знаю твою надмірну цікавість саме до цього інструменту ;)

DimaF
27-11-2017, 10:10
Тепер я знаю твою надмірну цікавість саме до цього інструменту ;)
Хм звуки шотландської волинки, додають деякої мотивації, та звук у неї, чи не один із самих дзвінких з відомих нам інструментів.

Історія волинки, почалась саме з зову йти в атаку. Також передислокація військ супроводжувалась певною мелодією як команди.

USSR-UA
27-11-2017, 14:47
Вважається, що в Україні дуда з’явилася в XVI ст. саме на території Волині — звідси й назва «волинка», що поширилася на території колишньої Російської імперії. Проте є підстави думати, що в Україні волинка могла бути й раніше, оскільки і в країнах Заходу та Сходу вона має більш давню історію.

Волинка використовувалася в музичному побуті козаків-запорожців, входила до полкової музики Війська Запорозького. Вона була поширеним пастушим інструментом.

Саме про цей інструмент співається в пісні:

Діду мій, дударику,
Ти ж було селом ідеш,
Ти ж було в дуду граєш,
Тепер тебе немає,
Дуда твоя гуляє,
І пищики зосталися,
Казна-кому досталися.

У XIX—ХХ ст. волинка побутує як традиційний народний інструмент Карпатського регіону. Там вона має багато синонімічних назв: «дуда», «дутка», «коза», «баран», «міх» та ін. Більшість синонімів залежать від того, зі шкіри якої тварини вичинено міх.

На межі другого і третього тисячоліть волинки зустрічаються в селах Гуцульщини, Бойківщини. Понад три десятиріччя в Україні відомий родинний ансамбль волинщиків М. Тафійчука із с. Буковець на Верховині. Виступи цього ансамблю неодноразово передавалися по радіо і телебаченню. Керівник ансамблю знаний на Верховині не лише як вправний музика, а й майстер волинок, сопілок, ріжків та інших духових інструментів.

В Україні були також спроби використати волинку в професійній народній музиці як сольний і ансамблевий інструмент. Так, Д. Демінчук виготовляв хроматичні волинки, що використовувалися в Буковинському ансамблі пісні і танцю; К. Євченко, а пізніше Д. Демінчук грали на волинках в Українському народному хорі ім. Г. Г. Вєрьовки.

http://proridne.com/content/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D 0%BA%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD% D1%96%20%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96 %20%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B 5%D0%BD%D1%82%D0%B8%20%D0%9B.%20%D0%9C.%20%D0%A7%D 0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0% B9/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20(%D0% B4%D1%83%D0%B4%D0%B0,%20%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0). html

Veles
28-11-2017, 03:08
У багатьох історичних згадках 17 століття зустрічає цифру щодо кількості війська десь у 50.000, тобто десь більш-менш 1,5% від загального населення. Тобто, мілітарінізованість країни була двесь втричі більшою ніж зараз. Максимум тоді сягав десь 100.000 в месяці найбільшої мобілізації (під час самої українсько-польської війни)

Veles
28-11-2017, 03:31
Київський композитор XVII сторіччя, Микола Павлович Дилецький


https://www.youtube.com/watch?v=msZCl0fiK5M&index=6&list=RD7DdUjIYXUW4

Ой славен, славен Київ горами,
славен святими церквами
А ще й славніший Київ,
красніший і доньками, і синами
У нас на Русі над дива
усі дивніший Київ і Поділ
Печерське давне,
Софія славна
і Златоверхий Михаїл
Києве місто Троє фрігійськаР
име для Матері Руси
Єрусалиме град незборимий
ми твої вої і сини.
Станемо дружно мужньо потужно
від гір узвозами на діл
В нас на знаменах,
щитах черлених
архангел божий Михаїл.
Вчені й герої,
святі і вої землі твоєї цвіт і сіль
Славу велику
їх многолику не з’їсть ні час,
ні тлінь, ні цвіль
Своїм нащадкам
зоставім в спадку
для взору славу наших діл
Щоби й на небі стоять при тебі
Архангел божий Михаїл

Veles
30-11-2017, 05:55
Будинок полкової канцелярії, 1690

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/48/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%BF% D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97_%D0%BA%D 0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%96%D1% 97_%D1%83_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0% BE%D0%B2%D1%96_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B 5%D0%BD%D1%8C_2011.jpg/1280px-%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%BF% D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%97_%D0%BA%D 0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%96%D1% 97_%D1%83_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0% BE%D0%B2%D1%96_%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B 5%D0%BD%D1%8C_2011.jpg

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/68/%D0%94%D0%BE%D0%BC_%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF% D1%8B_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D 0%B2_2014.jpg/1280px-%D0%94%D0%BE%D0%BC_%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF% D1%8B_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D 0%B2_2014.jpg

Катерининська церква, 1715
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/10/St._Catherine_Church.jpg/1024px-St._Catherine_Church.jpg

Скарбниця, кінець 18 ст
http://static.panoramio.com/photos/large/115376364.jpg

Полкова канцелярія, 1740
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/8/8d/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BA% D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%96%D1 %8F._%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D1%86%D1 %8C.jpg

Veles
06-12-2017, 02:37
Чернігів, 1706 рік
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/c/c7/%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%A7%D0%B5%D1%80% D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0 %B9.jpg

Malco
10-12-2017, 09:36
Закину ще сюди це відео, тут багато цитат з робіт європейських мандрівників та істориків які згадують Україну козацької доби, багато де вказується не тільки рік написання та назва твору, а й навіть сторінка чи абзац де можна знайти подану цитату


https://www.youtube.com/watch?v=UBkBmTOkrgE&feature=youtu.be

USSR-UA
26-12-2017, 00:14
Гарна стаття про демографію Гетьманщини (http://www.mazepa.name/heopolitychni-kreslennya-hetmana-mazepy/6/)

Якби взимку 1648 року Хмельницький не повернув військо до Києва - то мали б 4 мільйонну Гетьманщину і не потрібний би був ніякий протекторат

У наведеній вище статті С. Коваленка про геополітичну доктрину Богдана Хмельницького автор зіставляє кількість населення тодішньої України та її сусідів. Ось його цифрові викладки:

Козацька Україна — 2 млн. чол.;
Річ Посполита — 7 млн. чол.;
Московське царство — 5 млн. чол.;
Кримське ханство — 2 млн. чол. (з них — 1 млн. полонених українців);
Молдавське князівство — 1 млн. чол.99

Проблему зрівняння балансу з Річчю Посполитою, на думку С. Коваленка, можна було вирішувати шляхом відторгнення від неї та приєднання до українсь*кої держави воєводств, заселених українцями. «Це могло додати українській дер*жаві 3 млн. осіб і у такий спосіб зменшити кількість населення Речі Посполитої. Тобто протистояння 2 млн. людності української держави і 7 млн. — Речі Поспо*литої могли перетворитися на 5 млн. проти 4 млн. відповідно», — пише дослідник100.

Попри певну механістичність, а також деякі сумнівні цифри (зокрема, насе*лення Кримського ханства подається з посиланням на уславленого турецького мандрівника Евлія Челебі, відомого своїми перебільшеннями; на жаль, інших да*них не маємо), креслення С. Коваленка в цілому правильно відображують ситуа*цію. Спробуємо внести деякі уточнення й спроектувати його модель на мислиму державу гетьмана Мазепи та її геополітичні перспективи.

Отже, Козацька держава. Після Андрусівського перемир’я та Вічного миру під владою Мазепи опинилася половина Богданової держави. Територія Гетьманщи*ни скоротилася приблизно вдвічі й дорівнювала території Бранденбургу. За підра*хунками Сергія Павленка, населення Гетьманщини становило 1,2 млн. осіб (за іншими даними — 1,5 та 1,8 мільйона)101. Денис Журавльов наводить схожі циф*ри: 1 — 1,5 млн. чоловік102. Ми ж у своїх розрахунках будемо спиратися на цифру, визначену в академічному виданні Інституту історії АН УРСР, позаяк у питаннях, що не торкалися ідеології, українська радянська історіографія була неупередженою і коректною. Отож у багатотомній «Історії Української РСР» населення Ліво*бережної України на кінець XVII ст. обчислюється у 1,5 млн. чоловік103. Як бачи*мо, і за людністю Гетьманщина була схожа на Бранденбург, з якого постала найпо*тужніша на сьогодні європейська держава — Німеччина.

Точні дані щодо українського населення маємо за 1719 рік. Тоді в Лівобережній Україні українців жило 1755,4 тис. чол., Правобережній — 2138 тис. чол.104. «У 1719 р. на землях, підкорених двома імперіями, мешкало майже 5740 тис. ук*раїнців, у тому числі на землях Росії — 4449,8 тис.», — наводить дані В. О. Романцов105. Зазначимо, що дослідник дещо поквапився приєднувати західноукраїнські землі до складу Австро-Угорської імперії — тоді, до розподілів Польщі, вони нале*жали Речі Посполитій. Тут для нас важливе визначення точної цифри українсько*го населення. Отже, на Правобережній та Лівобережній Україні мешкало майже 4 млн. чол.; на етнічних українських землях — понад 5,7 млн. чоловік. Чи достатньо було цього для контролю над мислимою Мазепою державою? Для відповіді на це запитання поглянемо на суміжні країни.

Річ Посполита. У часи її піднесення на початку XVII ст. територія держави сягала 1040 тис. кв. кілометрів з населенням 11 млн. чоловік106. Це була, безумов*но, найпотужніша держава Східної Європи. Та з 1620-х рр. Польща почала втрача*ти свої землі. Але за оцінками провідних істориків, її територія в XVII ст. стано*вила 940 000 кв. кілометрів107. І вже в середині того століття населення країни скоротилося до 7 млн. чоловік108. Фатальною для Речі Посполитої стала револю*ція Богдана Хмельницького. Відтоді Польща поступово, проте невпинно втрачає свою територію, допоки зовсім не перестала існувати під тиском могутніх сусідів, які розподілили її наприкінці XVIH століття. «Політична перевага Польщі в Східній Европі, в XV і XVI столітті безперечна, опиралася, однак, все-таки на посіданні великої, й багатої України. Коли українська визвольна війна 1648 р. утворила українську Гетьманщину й вона прилучилася 1654 р. до Московщини, зараз наступило рішуче пересунення сил у всій Східній Европі. Московщина, що півстоліття тому назад стояла (почасти завдяки Польщі) над берегом пропасти, прийшла через федерацію з Україною до переваги в Східній Европі й стала по дальшому півстолітті могутньою Російською Імперією», — писав Степан Рудницький109. Отже, Україна стала тим «важелем», що докорінно змінив усю геополітичну ситуацію в Європі.

Тепер погляньмо у бік нової геополітичної суперпотуги — Росії. На відміну від Польщі, дані про її населення нам доведеться витягати з різних, інколи суперечли*вих джерел. Для початку перегорнемо сторінки монографії учня класика російсь*кої історіографії Василя Ключевського — Павла Мілюкова. Він стверджував, що на час смерті Петра І населення Росії дорівнювало приблизно 13 млн. чоловік110. Але потім історик робить непоправну, з точки зору російської імперської історіо*графії, помилку. «Число дворів від 1678 до 1710 року зменшилося на 20%, тобто одна п’ята дворів, що сплачували податки, зникла»111. Це означало, що «прорубу*вання вікна в Європу» коштувало Росії п’ятої частки населення. Може, саме тому, вельми цікава книжка Мілюкова не перевидавалася ані в радянські часи, ані після них.

Та в даному випадку нас більше цікавлять останні дані російської історичної та демографічної науки. «Населення, розкидане по величезному просторі Росії, ста*новило наприкінці XVH століття всього лише 5,6 млн. чоловік», — пише доктор історичних наук, професор Євген Анісімов. «У сусідній, порівняно невеликій Польщі жило 8 млн. чоловік, а про Францію, де було 19 млн. чоловік, не доводить*ся й говорити — густонаселена по тих часах країна!», — додає він112.

Чому така величезна розбіжність у цифрах? А тому, що Мілюков рахував усе населення Російської імперії, а сучасний вчений цілком слушно обмежився суто російською людністю країни, відносячи до неї й українців. Адже неросійське на*селення тодішньої імперії було радше її геополітичним мінусом, аніж плюсом. І такий стан справ зберігався відтоді, як Росія почала реально перетворюватися на імперію з другої половини XVI ст. після завоювання Казанського і Астрахансько*го ханств. З того часу так звані національні меншини беруть активну участь в усіх повстаннях, селянських війнах та революціях в Росії, послаблюючи її державний організм. Не була винятком і петровська епоха, коли Московія юридично пере*творилася на Російську імперію. Так, у повстанні Кодратія Булавіна 1707 — 1708 рр. «активну участь взяли. пригноблені народності — татари, мордва та ін.»113.

Англійський дипломат Чарльз Вітворт, який був свідком тих подій, мав усі підстави стверджувати: «при підрахунку сил царя варто враховувати лише голов*ним чином природних московітів; тільки з них формуються й складаються його регулярні війська, за винятком невеликих доповнень із мордви й черемиських татар, які поступово були цивілізовані й підкорені»114. Далі дипломат наводив чисельність тих самих московітів. За його підрахунками, вона становила 6 540 000 чоловік; за іншими його даними — 4 200 000 душ115. Тобто маємо цифру, яка прак*тично збігається з даними Євгена Анісімова. Зауважимо, що складником цифри Анісімова є українське населення Лівобережжя, яке становило приблизно 1,5 млн. чоловік.

Таким чином, зіставлення кількості населення українських земель з населен*ням Польщі та Росії показує, що українці за людськими ресурсами практично не поступалися суміжним державам. І цих ресурсів цілком вистачало на державо*творення. Більше того, протягом наступних двох століть українці випереджали своїх сусідів по темпах росту населення. «З початком нинішнього [XX] століття були числа уродин і приросту людей на Україні такі: Волинь — 4,5% і 2%, Поділля — 4,3% і 1,8%, Київщина — 4% і 1,4%, Херсонщина — 4,5% і 2%, Таврія — 4,2% і 1,9%, Катеринославщина — 5,6% і 2,8%, Чернігівщина — 4,6% і 2%, Полтавщина — 4,3% і 1,9%, Харківщина — 4,9% і 2%», — писав Степан Рудницький. І далі: «На сотню людей прибуває на Україні щороку двох. У Франції двох прибуде за більш як 10 літ! Навіть у Німеччині прибуває за десять літ лиш 14 людей — у нас звиш 20. От у сім є й надія. Вже тепер українці множаться значно сильнійше, як інші народи Європи»116. І в іншому місці: «цифра родин (середня 4,5% річно, доходить, пр., у Катеринославщині до, 5,6% річно!) — найбільша в Европі, а може, й по всій Землі.

Коли не така велика смертність дрібної дітвори, яка знов випливає з низького стану освіти, то природний приріст українців (2%), і так найбільший поміж наро*дами Европи, був би ще кращий»117.

Ще однією промовистою ілюстрацією сприятливого демографічного розвит*ку українських земель є підрахунки П. Мілюковим щільності населення восьми російських губерній в рамках адміністративно-територіального поділу країни Петра І. У 1724 р. найбільш густо заселеною була Московська губернія — 29,4 чол. на кв. версту. У Київській губернії (тобто Україні) ця цифра дорівнювала 11,2 чоловіка. Але, за даними на 1885 р., ситуація суттєво змінилася. У Московській губернії щільність досягла 42,5, а в Київській — 55,2! Третє місце посідала Азовсь*ка губернія, що значною мірою заселялася українцями — 42,1 чоловіка118. Отже, Україна впевнено виходила на європейські показники. На кінець ХІХ ст. щільність населення становила: в Австро-Угорщині — 63,8 чол. на кв. кілометр; у Франції — 71,5; у Німеччині — 91,5 і т. д.119

Треба зазначити, що ці тенденції досить чітко окреслилися за часів Мазепи й він як далекоглядний політик мав їх відчувати.

І ще одне, хоча й опосередковане свідчення того, що у Мазепи вистачило би людського матеріалу для побудови незалежної держави. Йдеться про історичний досвід Швеції.

«У першій половині XVH ст. Швеція досягла своєї давньої заповітної мети — затвердила за собою панування на Балтиці (так званий Балтійський домінат). Найбільше вона одержала по Вестфальському миру 1648 р.: відтепер і південні береги Балтійського моря або повністю ввійшли до складу Швеції, або перейшли під її контроль. Балтійське море дійсно перетворилося на «шведське озеро». Та*ким чином, у Північній Європі після Тридцятирічної війни виникла велика дер*жава. У ній налічувалося до 3 млн. населення, що складалося зі шведів, фінів, карел, росіян, естонців, латишів, німців, датчан. Великодержавна політика Швеції порушувала життєві інтереси Росії, Польщі, Німеччини, інших країн, зацікавле*них у балтійській торгівлі», — зазначалося в радянській багатотомній Всесвітній історії120. За підрахунками автора цієї статті, територія, контрольована Швецією у період її найбільшої могутності, становила близько 900 тис. кв. кілометрів. Це була багатонаціональна держава імперського характеру. Шведи розуміли, що сусідні країни, «зацікавлені в балтійській торгівлі», теж мають імперські устремління й спробують відібрати у них завойовані території, для чого можуть у перспективі утворити коаліцію, як воно згодом і сталося. Тому Шведська імперія шукала собі союзників для протистояння своїм могутнішим за людськими ресурсами супро*тивникам.

В українській історіографії усталилася думка, що ініціатором шведсько-україн*ського союзу був Богдан Хмельницький, який 1650 р. звернувся до шведської королеви Христини пропонуючи їй воєнний союз проти Речі Посполитої, а потім налагодив тісні стосунки з Карлом Х. Про це казав під час укладення Корсунської угоди Іван Виговський: «Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорізького з усім військом Запорізьким тим заявляємо — сповняючи наміри покійного Б. Хм., нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз з початку з світлішою королевою Христиною, а потім з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом королем шведським й. мл., ми не захотіли відсту*пити від цих його спасенних замірів прагнучи так само бачити в як найкращім розцвіті військо Запорізьке, а його привілегії й вільності в повнім захованню»121.

Проте першими торувати шлях до України почали шведи. Ще на початку XVII ст., коли Карл ІХ узяв активну участь у подіях, пов’язаних з російською «Сму*тою», шведський дипломат Петрус Петреюс (Пер Персон), який перебував тоді в Москві і якому було доручено добитися дозволу для кількох татар, що поверта*лися зі Швеції, проїхати через російські землі до Криму, мав нагоду трохи ближ*че познайомитися з українськими землями. «Та лише Густав II Адольф, готую*чись до великої релігійної війни, звернув свою увагу на південно-східну Європу і геніально передбачив, що шукати союзників проти папізму та ворогів Швеції не*обхідно на сході й півдні, на невідомих ще теренах між Дніпром та Дністром», — писав на початку минулого століття шведський дослідник Альфред Єнсен122.

У 1626 шведський дворянин Георг Бернгард від імені шведського короля просив дозволу вільного проїзду через російські землі до Запорожжя. «Але цар, не без підстав запідозривши за цим наміром дипломатичну місію, відмовив у проханні. Про те, щоб пропустити шведських послів на Україну, не могло бути й мови», — зазначав Єнсен123. Густав Адольф намагався увійти в безпосередні стосунки з ук*раїнцями. 1631 року капітан Петер Ляміраль та прапорщик Якоб де Грев передали гетьману реєстрових козаків Івану Кулазі-Петражицькому королівське послання, у якому козакам обіцялася подвійна платня порівняно з тою, що їм встановили поляки, якщо вони «стануть проти поляків на боці шведського короля і ніколи не братимуть участі у жодній війні спільно з польським королем». Проте козаки ніяк не відреагували на послання. «Далекоглядні плани були на певний час відкладені, у зв’язку зі смертю Густава Адольфа, але за них з подвійною енергією узявся Карл X Густав, гідний продовжувач геніальної політики попередника», — писав шведсь*кий вчений124.

Отже, інтереси Богданової Козацької держави і Шведського королівства були обопільними. Обидві сторони були зацікавлені у людських ресурсах і воєнній потузі одна іншої. Хмельницький, запропонувавши союз Швеції, по суті, не зро*бив нічого нового. Він пам’ятав устремління шведів на південному фланзі їх екс*пансії, і його пропозиція Карлу Х знайшла дуже швидкий відгук. У тому разі, якби українсько-шведський союз набув реального змісту, ще й з Трансільванією на додаток, геополітична мапа Європи мала би зовсім інший вигляд. Розподіл Польщі стався би на півтора століття раніше. При цьому мудрі політики — Богдан Хмельницький та Карл Х — не стали би знищувати Польщу як державу, що зроби*ли Росія, Австрія та Пруссія наприкінці XVIII століття. Радше за все, Польща б залишилася у своїх природних етнічних кордонах, що тільки би сприяло її зміцнен*ню як національної держави. Але історична доля розпорядилася інакше. На заваді природному процесу постала Росія. І смерть найвидатнішого українського політика — Богдана Хмельницького.

Іван Мазепа тільки підхопив недовершену справу свого великого попередни*ка. Причому у його первісних геополітичних планах не було розрахунків на Шве*цію. Він будував свою власну державу, не без підстав сподіваючись, що вона через кількадесят років не поступатиметься у своїй могутності безпосереднім сусідам — Польщі та Росії. Але Північна війна, розв’язана Петром І, зруйнувала мирні будів*ничі плани Мазепи. Він змушений був брати в ній участь як союзник Росії.

Та повернімося до Швеції. Її геополітична потуга базувалася виключно на армії. Аналіз цього явища досконально здійснив російський дослідник у своїй книзі «Карл ХІІ», що вийшла нещодавно у серії ЖЗЛ. «Король Карл XH на початку свого правління мав у своєму розпорядженні усередині метрополії 34 тисячі піхо*тинців і кавалеристів і флот з 38 лінійними кораблями, 8 фрегатами й 15 тисяча*ми матросів, а на всій території королівства, включаючи заморські території й провінції, шведська армія налічувала близько 115 тисяч чоловік. (Такої армії Ро*сія Петра Першого дозволити собі ніколи не могла)», — пише Борис Григор’єв125. Попри всю необізнаність автора в українських справах (називає «Марію», тобто Мотрю Кочубей «молодою дружиною Мазепи»126), мусимо визнати, що шведські архіви він опрацював добросовісно. І зробив дуже слушний висновок. «І все б було гарно, але королівство Швеція страждало одним недоліком: у ньому було мало людей. По щільності населення Швеція займала одне з останніх місць у Європі, на всій території з півночі на південь і з заходу на схід, включаючи заморські провінції, проживало не більше трьох мільйонів жителів, у той час як навіть у слаборозвиненій Польщі його було в чотири рази більше. І які люди заселяли Швецію? 80 відсотків населення становили селяни. Ремісників, купців, буржу*азії, не говорячи вже про вчених людей, було мізерно мало. Продуктивність краї*ни. сильно відставала від продуктивності передових країн Європи — Голландії, Англії й Франції. З таким населенням освоювати завойовані території або втри*мувати їх з кожним десятиліттям ставало усе важче й важче», — зазначає Григор’єв127. Облишимо поза увагою його твердження відносно «слабої розвиненості Польщі», позаяк автор, крім історії Швеції, не переймався історією суміжних країн. Для нас у даному випадку вкрай важливий його обґрунтований висновок щодо кількісного та якісного складу населення Швеції.

Так, імперська Швеція без союзників просто була не в змозі контролювати територію 900 тисяч квадратних кілометрів. Але ж мислима Мазепою держава з територією 400 тисяч кв. км і з майже вдвічі більшим, підкреслимо — на відміну від Швеції — моноетнічним населенням мала всі підстави для свого незалежного від будь-кого статусу.

Що ж стосується якісних характеристик українського населення, то вони не викликали жодних сумнівів у його здатності до державотворення. Дуже цікаве свідчення щодо освітнього рівня українців залишив син антиохійського патріарха Макарія Павло Алепський, який у 1656 р. разом з батьком проїхав усю Україну. «Починаючи із цього міста (Рашкова, нині — Чернівецька область. — О. Д.) й по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що збудила наш подив: всі вони, за винятком деяких, навіть більшість їхніх дружин і дочок, умі*ють читати й знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, свяще*ники навчають сиріт і не залишають їх валандатися по вулицях невігласами». І знову: «діти численніші трави й усі вміють читати, навіть сироти»128.

Мазепі дістався дуже добрий і якісний спадок. І він, треба віддати йому на*лежне, робив усе, аби той спадок примножити.

Stanlee
27-12-2017, 23:32
цікава стаття.
Очевидно що для побудови міцної Української держави починаючи ще з початку 17 століття людських і матеріальних ресурсів було більш ніж достатньо.Більше ніж в Швеції,Литви,Австрії,Кримь ого Ханства,і так само як в Польші і Мордора.Але нажаль цими ресурсами крайне неефективно розпоряджалися,і стабільна українсько-козацька держава так і не з"явилася на світ.Навіть сам Хмельницький коли він тільки розпочинав національно-визвольну війну не дозрів до ідеї незалежності.А коли осознав шо добитися поставлених задач і цілей які він ставив напередодні війни,можна будучи тільки господарем на своїй власній землі,то колосальна людська енергія була вже вичерпана :( В результаті хто контролював Україну той був господарем в регіоні. ВЛК і Польша переживали розквіт коли контролювали українську територію і населення. Кримське Ханство переживало період найбільшого розквіту коли спокійно без перешкод грабувало і забирало сотні тисяч слов"янських рабів яких продавало на ринках і мало з того нехілий профіт. Але і Литві і Польші і Кримському Ханству наступила срака коли Мордор піднявся за рахунок українського ресурса.

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане, нащо оддав Україну москалям поганим...

PTAAG
28-12-2017, 16:52
Гарна стаття про демографію Гетьманщини (http://www.mazepa.name/heopolitychni-kreslennya-hetmana-mazepy/6/)

Якби взимку 1648 року Хмельницький не повернув військо до Києва - то мали б 4 мільйонну Гетьманщину і не потрібний би був ніякий протекторат

У наведеній вище статті С. Коваленка про геополітичну доктрину Богдана Хмельницького автор зіставляє кількість населення тодішньої України та її сусідів. Ось його цифрові викладки:

Козацька Україна — 2 млн. чол.;
Річ Посполита — 7 млн. чол.;
Московське царство — 5 млн. чол.;
Кримське ханство — 2 млн. чол. (з них — 1 млн. полонених українців);
Молдавське князівство — 1 млн. чол.99

Проблему зрівняння балансу з Річчю Посполитою, на думку С. Коваленка, можна було вирішувати шляхом відторгнення від неї та приєднання до українсь*кої держави воєводств, заселених українцями. «Це могло додати українській дер*жаві 3 млн. осіб і у такий спосіб зменшити кількість населення Речі Посполитої. Тобто протистояння 2 млн. людності української держави і 7 млн. — Речі Поспо*литої могли перетворитися на 5 млн. проти 4 млн. відповідно», — пише дослідник100.

Попри певну механістичність, а також деякі сумнівні цифри (зокрема, насе*лення Кримського ханства подається з посиланням на уславленого турецького мандрівника Евлія Челебі, відомого своїми перебільшеннями; на жаль, інших да*них не маємо), креслення С. Коваленка в цілому правильно відображують ситуа*цію. Спробуємо внести деякі уточнення й спроектувати його модель на мислиму державу гетьмана Мазепи та її геополітичні перспективи.

Отже, Козацька держава. Після Андрусівського перемир’я та Вічного миру під владою Мазепи опинилася половина Богданової держави. Територія Гетьманщи*ни скоротилася приблизно вдвічі й дорівнювала території Бранденбургу. За підра*хунками Сергія Павленка, населення Гетьманщини становило 1,2 млн. осіб (за іншими даними — 1,5 та 1,8 мільйона)101. Денис Журавльов наводить схожі циф*ри: 1 — 1,5 млн. чоловік102. Ми ж у своїх розрахунках будемо спиратися на цифру, визначену в академічному виданні Інституту історії АН УРСР, позаяк у питаннях, що не торкалися ідеології, українська радянська історіографія була неупередженою і коректною. Отож у багатотомній «Історії Української РСР» населення Ліво*бережної України на кінець XVII ст. обчислюється у 1,5 млн. чоловік103. Як бачи*мо, і за людністю Гетьманщина була схожа на Бранденбург, з якого постала найпо*тужніша на сьогодні європейська держава — Німеччина.

Точні дані щодо українського населення маємо за 1719 рік. Тоді в Лівобережній Україні українців жило 1755,4 тис. чол., Правобережній — 2138 тис. чол.104. «У 1719 р. на землях, підкорених двома імперіями, мешкало майже 5740 тис. ук*раїнців, у тому числі на землях Росії — 4449,8 тис.», — наводить дані В. О. Романцов105. Зазначимо, що дослідник дещо поквапився приєднувати західноукраїнські землі до складу Австро-Угорської імперії — тоді, до розподілів Польщі, вони нале*жали Речі Посполитій. Тут для нас важливе визначення точної цифри українсько*го населення. Отже, на Правобережній та Лівобережній Україні мешкало майже 4 млн. чол.; на етнічних українських землях — понад 5,7 млн. чоловік. Чи достатньо було цього для контролю над мислимою Мазепою державою? Для відповіді на це запитання поглянемо на суміжні країни.

Річ Посполита. У часи її піднесення на початку XVII ст. територія держави сягала 1040 тис. кв. кілометрів з населенням 11 млн. чоловік106. Це була, безумов*но, найпотужніша держава Східної Європи. Та з 1620-х рр. Польща почала втрача*ти свої землі. Але за оцінками провідних істориків, її територія в XVII ст. стано*вила 940 000 кв. кілометрів107. І вже в середині того століття населення країни скоротилося до 7 млн. чоловік108. Фатальною для Речі Посполитої стала револю*ція Богдана Хмельницького. Відтоді Польща поступово, проте невпинно втрачає свою територію, допоки зовсім не перестала існувати під тиском могутніх сусідів, які розподілили її наприкінці XVIH століття. «Політична перевага Польщі в Східній Европі, в XV і XVI столітті безперечна, опиралася, однак, все-таки на посіданні великої, й багатої України. Коли українська визвольна війна 1648 р. утворила українську Гетьманщину й вона прилучилася 1654 р. до Московщини, зараз наступило рішуче пересунення сил у всій Східній Европі. Московщина, що півстоліття тому назад стояла (почасти завдяки Польщі) над берегом пропасти, прийшла через федерацію з Україною до переваги в Східній Европі й стала по дальшому півстолітті могутньою Російською Імперією», — писав Степан Рудницький109. Отже, Україна стала тим «важелем», що докорінно змінив усю геополітичну ситуацію в Європі.

Тепер погляньмо у бік нової геополітичної суперпотуги — Росії. На відміну від Польщі, дані про її населення нам доведеться витягати з різних, інколи суперечли*вих джерел. Для початку перегорнемо сторінки монографії учня класика російсь*кої історіографії Василя Ключевського — Павла Мілюкова. Він стверджував, що на час смерті Петра І населення Росії дорівнювало приблизно 13 млн. чоловік110. Але потім історик робить непоправну, з точки зору російської імперської історіо*графії, помилку. «Число дворів від 1678 до 1710 року зменшилося на 20%, тобто одна п’ята дворів, що сплачували податки, зникла»111. Це означало, що «прорубу*вання вікна в Європу» коштувало Росії п’ятої частки населення. Може, саме тому, вельми цікава книжка Мілюкова не перевидавалася ані в радянські часи, ані після них.

Та в даному випадку нас більше цікавлять останні дані російської історичної та демографічної науки. «Населення, розкидане по величезному просторі Росії, ста*новило наприкінці XVH століття всього лише 5,6 млн. чоловік», — пише доктор історичних наук, професор Євген Анісімов. «У сусідній, порівняно невеликій Польщі жило 8 млн. чоловік, а про Францію, де було 19 млн. чоловік, не доводить*ся й говорити — густонаселена по тих часах країна!», — додає він112.

Чому така величезна розбіжність у цифрах? А тому, що Мілюков рахував усе населення Російської імперії, а сучасний вчений цілком слушно обмежився суто російською людністю країни, відносячи до неї й українців. Адже неросійське на*селення тодішньої імперії було радше її геополітичним мінусом, аніж плюсом. І такий стан справ зберігався відтоді, як Росія почала реально перетворюватися на імперію з другої половини XVI ст. після завоювання Казанського і Астрахансько*го ханств. З того часу так звані національні меншини беруть активну участь в усіх повстаннях, селянських війнах та революціях в Росії, послаблюючи її державний організм. Не була винятком і петровська епоха, коли Московія юридично пере*творилася на Російську імперію. Так, у повстанні Кодратія Булавіна 1707 — 1708 рр. «активну участь взяли. пригноблені народності — татари, мордва та ін.»113.

Англійський дипломат Чарльз Вітворт, який був свідком тих подій, мав усі підстави стверджувати: «при підрахунку сил царя варто враховувати лише голов*ним чином природних московітів; тільки з них формуються й складаються його регулярні війська, за винятком невеликих доповнень із мордви й черемиських татар, які поступово були цивілізовані й підкорені»114. Далі дипломат наводив чисельність тих самих московітів. За його підрахунками, вона становила 6 540 000 чоловік; за іншими його даними — 4 200 000 душ115. Тобто маємо цифру, яка прак*тично збігається з даними Євгена Анісімова. Зауважимо, що складником цифри Анісімова є українське населення Лівобережжя, яке становило приблизно 1,5 млн. чоловік.

Таким чином, зіставлення кількості населення українських земель з населен*ням Польщі та Росії показує, що українці за людськими ресурсами практично не поступалися суміжним державам. І цих ресурсів цілком вистачало на державо*творення. Більше того, протягом наступних двох століть українці випереджали своїх сусідів по темпах росту населення. «З початком нинішнього [XX] століття були числа уродин і приросту людей на Україні такі: Волинь — 4,5% і 2%, Поділля — 4,3% і 1,8%, Київщина — 4% і 1,4%, Херсонщина — 4,5% і 2%, Таврія — 4,2% і 1,9%, Катеринославщина — 5,6% і 2,8%, Чернігівщина — 4,6% і 2%, Полтавщина — 4,3% і 1,9%, Харківщина — 4,9% і 2%», — писав Степан Рудницький. І далі: «На сотню людей прибуває на Україні щороку двох. У Франції двох прибуде за більш як 10 літ! Навіть у Німеччині прибуває за десять літ лиш 14 людей — у нас звиш 20. От у сім є й надія. Вже тепер українці множаться значно сильнійше, як інші народи Європи»116. І в іншому місці: «цифра родин (середня 4,5% річно, доходить, пр., у Катеринославщині до, 5,6% річно!) — найбільша в Европі, а може, й по всій Землі.

Коли не така велика смертність дрібної дітвори, яка знов випливає з низького стану освіти, то природний приріст українців (2%), і так найбільший поміж наро*дами Европи, був би ще кращий»117.

Ще однією промовистою ілюстрацією сприятливого демографічного розвит*ку українських земель є підрахунки П. Мілюковим щільності населення восьми російських губерній в рамках адміністративно-територіального поділу країни Петра І. У 1724 р. найбільш густо заселеною була Московська губернія — 29,4 чол. на кв. версту. У Київській губернії (тобто Україні) ця цифра дорівнювала 11,2 чоловіка. Але, за даними на 1885 р., ситуація суттєво змінилася. У Московській губернії щільність досягла 42,5, а в Київській — 55,2! Третє місце посідала Азовсь*ка губернія, що значною мірою заселялася українцями — 42,1 чоловіка118. Отже, Україна впевнено виходила на європейські показники. На кінець ХІХ ст. щільність населення становила: в Австро-Угорщині — 63,8 чол. на кв. кілометр; у Франції — 71,5; у Німеччині — 91,5 і т. д.119

Треба зазначити, що ці тенденції досить чітко окреслилися за часів Мазепи й він як далекоглядний політик мав їх відчувати.

І ще одне, хоча й опосередковане свідчення того, що у Мазепи вистачило би людського матеріалу для побудови незалежної держави. Йдеться про історичний досвід Швеції.

«У першій половині XVH ст. Швеція досягла своєї давньої заповітної мети — затвердила за собою панування на Балтиці (так званий Балтійський домінат). Найбільше вона одержала по Вестфальському миру 1648 р.: відтепер і південні береги Балтійського моря або повністю ввійшли до складу Швеції, або перейшли під її контроль. Балтійське море дійсно перетворилося на «шведське озеро». Та*ким чином, у Північній Європі після Тридцятирічної війни виникла велика дер*жава. У ній налічувалося до 3 млн. населення, що складалося зі шведів, фінів, карел, росіян, естонців, латишів, німців, датчан. Великодержавна політика Швеції порушувала життєві інтереси Росії, Польщі, Німеччини, інших країн, зацікавле*них у балтійській торгівлі», — зазначалося в радянській багатотомній Всесвітній історії120. За підрахунками автора цієї статті, територія, контрольована Швецією у період її найбільшої могутності, становила близько 900 тис. кв. кілометрів. Це була багатонаціональна держава імперського характеру. Шведи розуміли, що сусідні країни, «зацікавлені в балтійській торгівлі», теж мають імперські устремління й спробують відібрати у них завойовані території, для чого можуть у перспективі утворити коаліцію, як воно згодом і сталося. Тому Шведська імперія шукала собі союзників для протистояння своїм могутнішим за людськими ресурсами супро*тивникам.

В українській історіографії усталилася думка, що ініціатором шведсько-україн*ського союзу був Богдан Хмельницький, який 1650 р. звернувся до шведської королеви Христини пропонуючи їй воєнний союз проти Речі Посполитої, а потім налагодив тісні стосунки з Карлом Х. Про це казав під час укладення Корсунської угоди Іван Виговський: «Ми, Іван Виговський, гетьман війська Запорізького з усім військом Запорізьким тим заявляємо — сповняючи наміри покійного Б. Хм., нашого попередника, що для загального добра всього війська постановив був війти в згоду і союз з початку з світлішою королевою Христиною, а потім з щасливо нині пануючим Карлом-Густавом королем шведським й. мл., ми не захотіли відсту*пити від цих його спасенних замірів прагнучи так само бачити в як найкращім розцвіті військо Запорізьке, а його привілегії й вільності в повнім захованню»121.

Проте першими торувати шлях до України почали шведи. Ще на початку XVII ст., коли Карл ІХ узяв активну участь у подіях, пов’язаних з російською «Сму*тою», шведський дипломат Петрус Петреюс (Пер Персон), який перебував тоді в Москві і якому було доручено добитися дозволу для кількох татар, що поверта*лися зі Швеції, проїхати через російські землі до Криму, мав нагоду трохи ближ*че познайомитися з українськими землями. «Та лише Густав II Адольф, готую*чись до великої релігійної війни, звернув свою увагу на південно-східну Європу і геніально передбачив, що шукати союзників проти папізму та ворогів Швеції не*обхідно на сході й півдні, на невідомих ще теренах між Дніпром та Дністром», — писав на початку минулого століття шведський дослідник Альфред Єнсен122.

У 1626 шведський дворянин Георг Бернгард від імені шведського короля просив дозволу вільного проїзду через російські землі до Запорожжя. «Але цар, не без підстав запідозривши за цим наміром дипломатичну місію, відмовив у проханні. Про те, щоб пропустити шведських послів на Україну, не могло бути й мови», — зазначав Єнсен123. Густав Адольф намагався увійти в безпосередні стосунки з ук*раїнцями. 1631 року капітан Петер Ляміраль та прапорщик Якоб де Грев передали гетьману реєстрових козаків Івану Кулазі-Петражицькому королівське послання, у якому козакам обіцялася подвійна платня порівняно з тою, що їм встановили поляки, якщо вони «стануть проти поляків на боці шведського короля і ніколи не братимуть участі у жодній війні спільно з польським королем». Проте козаки ніяк не відреагували на послання. «Далекоглядні плани були на певний час відкладені, у зв’язку зі смертю Густава Адольфа, але за них з подвійною енергією узявся Карл X Густав, гідний продовжувач геніальної політики попередника», — писав шведсь*кий вчений124.

Отже, інтереси Богданової Козацької держави і Шведського королівства були обопільними. Обидві сторони були зацікавлені у людських ресурсах і воєнній потузі одна іншої. Хмельницький, запропонувавши союз Швеції, по суті, не зро*бив нічого нового. Він пам’ятав устремління шведів на південному фланзі їх екс*пансії, і його пропозиція Карлу Х знайшла дуже швидкий відгук. У тому разі, якби українсько-шведський союз набув реального змісту, ще й з Трансільванією на додаток, геополітична мапа Європи мала би зовсім інший вигляд. Розподіл Польщі стався би на півтора століття раніше. При цьому мудрі політики — Богдан Хмельницький та Карл Х — не стали би знищувати Польщу як державу, що зроби*ли Росія, Австрія та Пруссія наприкінці XVIII століття. Радше за все, Польща б залишилася у своїх природних етнічних кордонах, що тільки би сприяло її зміцнен*ню як національної держави. Але історична доля розпорядилася інакше. На заваді природному процесу постала Росія. І смерть найвидатнішого українського політика — Богдана Хмельницького.

Іван Мазепа тільки підхопив недовершену справу свого великого попередни*ка. Причому у його первісних геополітичних планах не було розрахунків на Шве*цію. Він будував свою власну державу, не без підстав сподіваючись, що вона через кількадесят років не поступатиметься у своїй могутності безпосереднім сусідам — Польщі та Росії. Але Північна війна, розв’язана Петром І, зруйнувала мирні будів*ничі плани Мазепи. Він змушений був брати в ній участь як союзник Росії.

Та повернімося до Швеції. Її геополітична потуга базувалася виключно на армії. Аналіз цього явища досконально здійснив російський дослідник у своїй книзі «Карл ХІІ», що вийшла нещодавно у серії ЖЗЛ. «Король Карл XH на початку свого правління мав у своєму розпорядженні усередині метрополії 34 тисячі піхо*тинців і кавалеристів і флот з 38 лінійними кораблями, 8 фрегатами й 15 тисяча*ми матросів, а на всій території королівства, включаючи заморські території й провінції, шведська армія налічувала близько 115 тисяч чоловік. (Такої армії Ро*сія Петра Першого дозволити собі ніколи не могла)», — пише Борис Григор’єв125. Попри всю необізнаність автора в українських справах (називає «Марію», тобто Мотрю Кочубей «молодою дружиною Мазепи»126), мусимо визнати, що шведські архіви він опрацював добросовісно. І зробив дуже слушний висновок. «І все б було гарно, але королівство Швеція страждало одним недоліком: у ньому було мало людей. По щільності населення Швеція займала одне з останніх місць у Європі, на всій території з півночі на південь і з заходу на схід, включаючи заморські провінції, проживало не більше трьох мільйонів жителів, у той час як навіть у слаборозвиненій Польщі його було в чотири рази більше. І які люди заселяли Швецію? 80 відсотків населення становили селяни. Ремісників, купців, буржу*азії, не говорячи вже про вчених людей, було мізерно мало. Продуктивність краї*ни. сильно відставала від продуктивності передових країн Європи — Голландії, Англії й Франції. З таким населенням освоювати завойовані території або втри*мувати їх з кожним десятиліттям ставало усе важче й важче», — зазначає Григор’єв127. Облишимо поза увагою його твердження відносно «слабої розвиненості Польщі», позаяк автор, крім історії Швеції, не переймався історією суміжних країн. Для нас у даному випадку вкрай важливий його обґрунтований висновок щодо кількісного та якісного складу населення Швеції.

Так, імперська Швеція без союзників просто була не в змозі контролювати територію 900 тисяч квадратних кілометрів. Але ж мислима Мазепою держава з територією 400 тисяч кв. км і з майже вдвічі більшим, підкреслимо — на відміну від Швеції — моноетнічним населенням мала всі підстави для свого незалежного від будь-кого статусу.

Що ж стосується якісних характеристик українського населення, то вони не викликали жодних сумнівів у його здатності до державотворення. Дуже цікаве свідчення щодо освітнього рівня українців залишив син антиохійського патріарха Макарія Павло Алепський, який у 1656 р. разом з батьком проїхав усю Україну. «Починаючи із цього міста (Рашкова, нині — Чернівецька область. — О. Д.) й по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що збудила наш подив: всі вони, за винятком деяких, навіть більшість їхніх дружин і дочок, умі*ють читати й знають порядок церковних служб і церковні співи; крім того, свяще*ники навчають сиріт і не залишають їх валандатися по вулицях невігласами». І знову: «діти численніші трави й усі вміють читати, навіть сироти»128.

Мазепі дістався дуже добрий і якісний спадок. І він, треба віддати йому на*лежне, робив усе, аби той спадок примножити.

Больше шокирует количество молдаван в 17 веке)

USSR-UA
28-12-2017, 17:03
Больше шокирует количество молдаван в 17 веке)


Думаю це населення з Валахією і Трансильванією, бо за 200 років до того в Молдові було лише 220 тисяч населення

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/34/Mihai_1600.png


За розрахунками дослідників, до кінця XV століття в Молдовському князівстві проживало близько 220 тисяч осіб

USSR-UA
03-01-2018, 17:20
Лише зараз дізнався зі статті Чугуївські козаки (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B3%D1%83%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D 0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B8) про "добогданове" заселення козаками Слобожанщини.

Виявляється Чугуїв заснували на 20 років раніше за Харків, Суми, Охтирку, Ізюм, Острогозьк...

http://ukrmap.su/images/uh8a/Maps/8_16.jpg

USSR-UA
12-01-2018, 14:35
А як що до донських козаків (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BA% D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B8#%D0%A0%D0%B0%D0%BD%D 0%BD%D1%8F_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1 %8F)? Хтось цікавився їхнім зародженням та етногенезом?

Їх в 15-17 століттях можна було вважати українцями?


Передголоссям козацької доби на Доні було бродництво та втікання сіверян (севрюків) у пониззя Сіверського Дінця після захоплення Сіверщини Московією.

1549 роком датовані скарги татарського князя Юсупа та відповідь на них Івана IV. Татарський князь скаржився на свавільства козаків, а цар відповідав: вони йому не підлягають. Юсуп в одній із скарг говорить: «козаки Севрюки, которые на Дону стоят», а в іншій згадує про те, що якісь «свавільники» поробили собі «городи» на Дону і б'ють послів.

Головне Донське військо (1570–1671) — військове державне формування на землях Донщини, визначене грамотою московського царя Івана Грозного 3 січня 1570 року. Головне Донське військо проте залишалося самостійним формуванням. До визнання московським царем, донські козаки мали старшину і центр у стані Раздорська. Грамота московського царя була важливим політичним кроком на противагу відносинам козаків з польським королем, який пов'язав Донщину з Московською державою. Грамота московського царя поклала початок приборканню донців і реорганізації вольностей на керовані свободи в устрої війська.


Донське козацтво сформувалося в другій половині 16 століття в нижній течії Дону, на незайманій території між Кримським ханством і Московією. Основу війська складали русини, московити, кримські і ногайські татари, що належали до різних соціальних верст. 1570 року козаки прийняли протекторат московського царя Івана Грозного і стали називатися Донським військом. Їхнім центром стала станиця Роздорська, а з 1644 року — місто Старочеркаськ. Залежність донців від Москви була формальною. З одного боку вони брали участь у ліквідації Сибірського ханства 1598 року, що було приєднано до Московії, і сприяли московській експансії в Азію. Проте під час московсько-польської війни 1605–1618 років козаки підтримували самозванців на московський престол і брали участь в антиурядовому повстанні Болотнікова 1606–1607 років. Разом із запорожцями донці ходили у самовільні походи на Крим, Московію, Персію, здійснювали грабіжницькі походи в акваторії Каспійського і Чорного морів. 1637 року козаки разом захопили османську фортецю Азов, яку утримували 5 років. У 1648–1657 роках частина донців підтримувала запорожців у боротьбі проти Речі Посполитої.

У 1670–1671 роках донські козаки під проводом Степана Разіна підняли на півдні Московії велике повстання, що було придушене царськими військами. В результаті поразки, Москва обмежила автономію донців, реорганізувавши їх у Донське козацьке військо. Воно брало участь у Азовських походах Петра І та Північній війні 1700–1721 років. Проте подальший наступ московитів на козацьке самоврядування спричинило нове козацьке повстання 1707–1709 років під проводом отамана Кіндрата Булавіна, що розвинулося в донсько-московську війну. Московія, перетворена на Російську імперію, жорстко придушила виступ, зменшила володіння Донського війська й скасувала його автономію. 1716 року відносини з козаками стали проводитися не через Посольський приказ, як з усіма державами, а Урядовий сенат. 1721 військо перейшло у відомство Військової колегії, перетворившись на підрозділ царської армії, що очолювався наказними, а не виборними отаманами. Воно брало участь у Перському поході 1722–1723 років, Семирічній війні 1756–1763 років проти Пруссії, російсько-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774 років, придушенні козацького повстання під проводом Омеляна Пугачова. 1786 року на території донців була утворена російська адміністративна одиниця — земля війська Донського, перетворена 1870 року на область війська Донського.


Від 1709 року, з часу каральних походів супроти булавінців, перебували «на ножах» з козаками Гетьманщини. Ще гірші взаємини, від початку XVIII ст., склалися у донців з запорожцями через сварки з приводу кордонів. На думку В. Мороза у 1708 р. внаслідок вирізання донського козацтва була здійснена зміна етнічного складу Подоння з переважно українського на переважно російський.

USSR-UA
12-01-2018, 14:48
Ще таке знайшов (http://tyzhden.ua/History/134921)


У 1760-х роках російський генерал Алєксандр Ріґєльман, майбутній автор історичних праць про українських і донських козаків, побував на Дону. Його здивуванню не було меж: донці, попри культивовані уявлення про них як про невід’ємну частину російського світу, навідріз відмовлялися ототожнювати себе з росіянами. «Кпинять, – писав ошелешений Ріґєльман, – неначе вони від якихось вільних людей, а надто від черкас і гірських народів взялися і для того вважають, що походять не від московських людей, і мислять себе тільки обрусілими, живучи при Росії, а не російськими людьми, і з такої їхньої уяви ніколи себе московськими людьми не називають; не люблять, хто їх москалем назве, і відповідають на те, що «я не москаль, але руський і то за законом та вірою православною, а не за природою».

А в 1778-му на козацькій раді донського містечка Черкаська було покарано козака Данила Кочергіна за те, що обізвав свого зятя «російською людиною». Бідолаху втопили в річці – дали «досхочу води з Дону напитися», як тоді висловлювалися донці.

Таке різке протиставлення себе росіянам зберігалося в середовищі донських козаків аж до трагічного більшовицького «розкозачення» Дону в 1921–1922 роках, та й то попри те, що Московія/Російська імперія від XVIIІ століття щосили намагалася вкоренити міф про Донську землю як органічну російську територію.

USSR-UA
12-01-2018, 15:10
ось це взагалі цікаво


Подеколи кількість запорожців на Дону значно перевищувала чисельність донців, як-от у 1638 році (10 тис. проти 5–5,5 тис.). Отаман українських козаків Матяш у 1638 році навіть пробував проголосити володінням Війська Запорозького фортецю Азов, в успішне взяття якої в 1637-му вони зробили значно більший внесок, ніж донці.

USSR-UA
12-01-2018, 15:44
Для істориків є загальновідомим факт, що перші сто років існування козаків на Дону були тісно пов‘язані з Запорозькою Січчю. У цей період всі отамани на Дону, як і більшість козаків, були вихідцями з України. І навіть ще до ліквідації Запорозької Січі у 1775 році в ряду інших 38 куренів існував курінь вихідців із річки Дон, так званий Дінський курінь Війська Запорозького Низового.

http://mamajeva-sloboda.ua/news/spovischayemo-pro-tretyu-moralnu-peremohu-kozakiv-mamayevoyi-slobody-nad-pravnukamy-ruinivnykiv-zaporozkoyi-sichi-vsevelykym-viiskom-donskym-rosiiskoyi-federatsiyi/

Veles
17-03-2018, 02:02
Центром українського націоналізму наприкінці 18 століття, в десятиріччя останнього подиху Гетьманщини, був в Новгород-Сіверському. Там діяв патріотичний гурток який намагався супротивитись повзучої і остаточної анексії кацапщиною. Кульмінацією була відчайдушна дипломатична місія Василя Капніста в Берлін залучитись підтримкою німців в якості союзників у війні за незалежність. Їх діяльність та рух ще мало досліджені.

http://museum.cult.gov.ua/wp-content/uploads/2012/05/43115.jpg


https://www.youtube.com/watch?v=aoG6TqU78bc

USSR-UA
06-04-2018, 16:22
Черкаський замок, збудований у 1549—1552 роках, він був опорним пунктом проти набігів татар та місцем зібрання козаків зі всієї України, ще під час формування перших Запорізьких січей, думаю предки багатьох наших форумчан в ньому побували ;)
http://forum.zamki-kreposti.com.ua/uploads/monthly_12_2013/post-1-0-60912000-1387282424.jpg

USSR-UA
06-04-2018, 23:41
Зацініть. Я нарешті доробив інтерактивну карту подій 1648-1654 років. Думав вже не осилю :)


https://www.youtube.com/watch?v=g5xUd0-V-As

andriyko
09-04-2018, 10:35
Козацьке повстання 1638 року – наступ «приречених». (https://www.radiosvoboda.org/a/29136095.html)

Veles
09-04-2018, 16:06
^^ ха, тільки що слухав це під сніданок )

Veles
09-06-2018, 16:56
https://i.imgur.com/WeIbfLx.jpg

DimaF
09-06-2018, 22:32
Черкаський замок, збудований у 1549—1552 роках, він був опорним пунктом проти набігів татар та місцем зібрання козаків зі всієї України, ще під час формування перших Запорізьких січей, думаю предки багатьох наших форумчан в ньому побували ;)
http://forum.zamki-kreposti.com.ua/uploads/monthly_12_2013/post-1-0-60912000-1387282424.jpg
Будував Замок таким, який зображений на картині, Остафій Дашкевич.

Так, світлина з краєзнавчого музею. Саме із за цього зображення і моделі будинку Б. Хмельницького, я почав займатися історією України, козацької доби. 2006-2007 роки. 2006 відбулась, перша поїдка до козацької першої столиці- Чигирина.

USSR-UA
12-06-2018, 11:37
Дуже цікава інфа.

Виходить 81,63% населення Кримського ханства складали українці, 16,59% - кримські татари, 1,77% - інші


У книзі турецького мандрівника Евлія Челебі «Книга подорожей», написаній у XVII ст., наведені відомості про склад населення Криму за результатами перепису населення, проведеного у 1666—1667 pp. За цими даними населення поділялося на три групи: повноправні мусульмани — 187 тис. ос., православні піддані-робітники мусульманів (ясир) — 920 тис. ос., та райя, оподатковані піддані інших релігійних спільнот (євреїв, караїмів, вірменів, греків) — 20 тис. ос.

https://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-7228-6/978-966-02-7228-6.pdf

що до того куди вони поділися то


Нащадки русинів (українців), що потрапили у полон, прийняли іслам й натуралізувалися в Криму називали тумами.

andriyko
12-06-2018, 13:11
Нажаль, це лише демонстрація що деколи у нас занадто героїзують певні історичні епохи. Це ж піздєц що стільки ясиру набрали. Станом на середину 17 століття загальна чисельність українців була ~5.2 млн. Цікаво, в них входить 0.9 млн ясиру чи ні. В будь-якому разі це як мінімум кожен шостий - раб в Криму.

Плюс ще невідомо яка кількість була продана на ринках рабів за межі Криму.

andriyko
12-06-2018, 13:15
Хм, щось у вікіпедії взагалі практично немає інфи по цій темі. Цікаво який був масштаб, скільки всього було полонених, скільки було продано далі, куди їх було продано, чи були там якісь церкві/поховання...

USSR-UA
12-06-2018, 13:18
цифри взагалі вражають, але це пояснює, чому населення України майже не росло в ці роки


Протягом XV – першої половини XVII ст. татари (не лише кримські, але й буджацькі та інші степові орди з Північного Причорномор’я), а також турки знищили та вивели з України близько 2-2,5 млн. чоловік. Треба думати, що не менше половини цих людей (решту продавали поза межі Криму) осідало на півострові.

https://vilneslovo.com/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B2-%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83-xv-%E2%88%92-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA-xx-%D1%81%D1%82/

andriyko
12-06-2018, 13:35
цифри взагалі вражають, але це пояснює, чому населення України майже не росло в ці роки



https://vilneslovo.com/%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%86%D1%96-%D0%B2-%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83-xv-%E2%88%92-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA-xx-%D1%81%D1%82/

Ще одна стаття, правда якщо твоя більш зрадойобська, то ця порохоботська

http://viche.ck.ua/item/3715

andriyko
12-06-2018, 13:36
А взагалі жесть, ми тупо були величезним донором населення спочатку для татар-турків, а потім для русні.

andriyko
12-06-2018, 13:38
Гіпотетичні оцінки кількості ясиру з України за 15—18 ст. коливаються від 2—2,5 до 3,5 млн осіб, але реальна кількість може відрізнятися як у менший, так і в більший, бік. (http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21STR=Yasyr)

Jasse James
12-06-2018, 13:50
Не треба кожному джерелу довіряти лише через те, що воно давнє. Цифрами навчились маніпулювати ще з появою писемності

andriyko
12-06-2018, 13:54
Для мене дивним є хіба що те чому при такій шаленій масі рабів, ніхто ні з ким не асимілювався. Візуально турки суттєво відрізняються від нас, і наприклад з расової точки зору - люди в Стамбулі нічим не відрізняються від людей в Тегерані. Хоча Персія ніяких білих рабів не мала.

До того ж раби були дуже цінним товаром, і тому навряд чи до них ставилися як наприклад до негрів під час завезення рабів в Америку.

A study of the slave market of Ottoman Crete produces details about the prices of slaves. Factors such as age, skin color, virginity etc. significantly influenced prices. The most expensive slaves were those between 10 and 35 years of age, with the highest prices for European virgin girls 13–25 years of age and teenaged boys. The cheaper slaves were those with disabilities and sub-Saharan Africans. Prices in Crete ranged between 65 and 150 "esedi guruş" (see Kuruş). But even the lowest prices were affordable to only high income persons. For example, in 1717 a 12-year-old boy with mental disabilities was sold for 27 guruş, an amount that could buy in the same year 462 kg (1,019 lb) of lamb meat, 933 kg (2,057 lb) of bread or 1,385 l (366 US gal) of milk. In 1671 a female slave was sold in Crete for 350 guruş, while at the same time the value of a large two-floor house with a garden in Chania was 300 guruş.

USSR-UA
12-06-2018, 13:56
Для мене дивним є хіба що те чому при такій шаленій масі рабів, ніхто ні з ким не асимілювався. Візуально турки суттєво відрізняються від нас, і наприклад з расової точки зору - люди в Стамбулі нічим не відрізняються від людей в Тегерані. Хоча Персія ніяких білих рабів не мала.

До того ж раби були дуже цінним товаром, і тому навряд чи до них ставилися як наприклад до негрів під час завезення рабів в Америку.

A study of the slave market of Ottoman Crete produces details about the prices of slaves. Factors such as age, skin color, virginity etc. significantly influenced prices. The most expensive slaves were those between 10 and 35 years of age, with the highest prices for European virgin girls 13–25 years of age and teenaged boys. The cheaper slaves were those with disabilities and sub-Saharan Africans. Prices in Crete ranged between 65 and 150 "esedi guruş" (see Kuruş). But even the lowest prices were affordable to only high income persons. For example, in 1717 a 12-year-old boy with mental disabilities was sold for 27 guruş, an amount that could buy in the same year 462 kg (1,019 lb) of lamb meat, 933 kg (2,057 lb) of bread or 1,385 l (366 US gal) of milk. In 1671 a female slave was sold in Crete for 350 guruş, while at the same time the value of a large two-floor house with a garden in Chania was 300 guruş.

всмслі? кримські татари сильно відрізняються від українців?

USSR-UA
12-06-2018, 13:58
Не треба кожному джерелу довіряти лише через те, що воно давнє. Цифрами навчились маніпулювати ще з появою писемності

а як гадаєш, який реальний відсоток українців в Криму на 1650 рік?

andriyko
12-06-2018, 14:01
всмслі? кримські татари сильно відрізняються від українців?

Ну, звісно що не так вони виглядають як скажімо китайці, але +- так же як і казахи. Принаймні якщо судити з тих кримських татар і казахів яких я бачив. Хоча казахи і близько не мали такого впливу європейської крові. А турки - так взагалі такі ж як і решта людей в тому регіоні.

andriyko
12-06-2018, 14:05
А ще читаю зараз англомовну статтю вікі про работоргівлю в Османській Імперії - і там українців взагалі не згадують.

Circassians, Syrians, and Nubians were the three primary races of females who were sold as sex slaves in the Ottoman Empire. Circassian girls were described as fair and light-skinned and were frequently enslaved by Crimean Tatars then sold to Ottomans. They were the most expensive, reaching up to 500 pounds sterling and the most popular with the Turks. Second in popularity were Syrian girls, with their dark eyes, dark hair, and light brown skin, and came largely from coastal regions in Anatolia. Their price could reach up to 30 pounds sterling. They were described as having "good figures when young". Nubian girls were the cheapest and least popular, fetching up to 20 pounds sterling.

andriyko
12-06-2018, 14:05
Я не думаю що цифри українських рабів занижені суттєво, але цікаво яка їхня доля і де вони були, ті кого продавали за межі Криму.

USSR-UA
12-06-2018, 14:06
Ну, звісно що не так вони виглядають як скажімо китайці, але +- так же як і казахи. Принаймні якщо судити з тих кримських татар і казахів яких я бачив. Хоча казахи і близько не мали такого впливу європейської крові. А турки - так взагалі такі ж як і решта людей в тому регіоні.

казахи і кримські татари схожі?))

кримські татари в більшості майже нічим від українців не відрізняються) а казахи з легкістю зійдуть за китайців)

подивись хоча б на Сеітаблаєва і Джамалу, а потім на Нурсултана))

от шо значить надивитись бората)))

Veles
12-06-2018, 14:06
A study of the slave market of Ottoman Crete produces details about the prices of slaves. Factors such as age, skin color, virginity etc. significantly influenced prices. The most expensive slaves were those between 10 and 35 years of age, with the highest prices for European virgin girls 13–25 years of age and teenaged boys. The cheaper slaves were those with disabilities and sub-Saharan Africans. Prices in Crete ranged between 65 and 150 "esedi guruş" (see Kuruş). But even the lowest prices were affordable to only high income persons. For example, in 1717 a 12-year-old boy with mental disabilities was sold for 27 guruş, an amount that could buy in the same year 462 kg (1,019 lb) of lamb meat, 933 kg (2,057 lb) of bread or 1,385 l (366 US gal) of milk. In 1671 a female slave was sold in Crete for 350 guruş, while at the same time the value of a large two-floor house with a garden in Chania was 300 guruş.

Якось дивно виходить, з одного боку масовість работоргівлі, з іншого вартість рабині в 1671 році дорівнюється вартості великого двоповерхового будинку з садочком, що натякає на величезний попит і незначний рівень пропозицію даного "товару"

Jasse James
12-06-2018, 14:07
хз, не можу сказати цифри, але у своїх судженнях я б спирався на економічну доцільність утримання такої кількості рабів в досить несприятливих кліматичних умовах. Уявіть що раб це трактор але значно менш продуктивний, а ресурсів на своє утримання вимагає більше

USSR-UA
12-06-2018, 14:08
А ще читаю зараз англомовну статтю вікі про работоргівлю в Османській Імперії - і там українців взагалі не згадують.

Circassians, Syrians, and Nubians were the three primary races of females who were sold as sex slaves in the Ottoman Empire. Circassian girls were described as fair and light-skinned and were frequently enslaved by Crimean Tatars then sold to Ottomans. They were the most expensive, reaching up to 500 pounds sterling and the most popular with the Turks. Second in popularity were Syrian girls, with their dark eyes, dark hair, and light brown skin, and came largely from coastal regions in Anatolia. Their price could reach up to 30 pounds sterling. They were described as having "good figures when young". Nubian girls were the cheapest and least popular, fetching up to 20 pounds sterling.

одна точно була (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D 0%B0) :)

Veles
12-06-2018, 14:12
Цікаво, що відомо про зворотній напрямок, про випадки коли козаки полонили татарок.

USSR-UA
12-06-2018, 14:26
хз, не можу сказати цифри, але у своїх судженнях я б спирався на економічну доцільність утримання такої кількості рабів в досить несприятливих кліматичних умовах. Уявіть що раб це трактор але значно менш продуктивний, а ресурсів на своє утримання вимагає більше

ну якщо брати ці цифри по населенню Криму і взяти до уваги нищівні московсько-турецькі війни - то якось сходиться

1666 - 1,127,000
1725 - 467,000
1765 - 454,700
1795 - 156,400

andriyko
12-06-2018, 14:38
Here are the words of Duke Antoine de Gramont who was with the Polish-Tatar army during the campaign of King John Casimir on the Left Bank Ukraine in 1663–1664 when, according to him, about 20,000 were captured. "The Tatars slit the throats of all men over 60 years old who were thought to be incapable of work, forty-year-olds were saved for the galleys, young boys for their pleasure and girls and women to continue their kind and then later to be sold. The prisoners were divided equally and lots were cast according to age so that no one could complain that he had gotten more old ones than young. To their credit I must say that they were not stingy with their booty and with extreme politeness offered it to all who came their way."

...

In Caffa there were sometimes as many as 30,000 slaves, mostly from Muscovy and the southeastern lands of the Commonwealth. Ruthenian slaves were slightly more valuable than those from Muscovy since the latter were considered treacherous and likely to run away.

andriyko
12-06-2018, 14:46
Crimean–Nogai raids into East Slavic lands (https://en.wikipedia.org/wiki/Crimean%E2%80%93Nogai_raids_into_East_Slavic_lands )

The Nogay Horde along with the Crimean Khanate raided Slavic settlements in Russia, Ukraine, Moldova, and Poland. The slaves were captured in southern Russia, Poland-Lithuania, Moldavia, Wallachia, and Circassia by Tatar horsemen in a trade known as the "harvesting of the steppe". In Podolia alone, about one-third of all the villages were destroyed or abandoned between 1578 and 1583. Some researchers estimate that altogether more than 3 million people were captured and enslaved during the time of the Crimean Khanate.

Взагалі жесть, читаєш і не розумієш яким чином взагалі ми могли дожити у такій великій кількості до 20-21 століття... І ще й не просто пережити - а мати свою власну вкрай велику державу (навіть беручи до уваги події після 2014), тоді як колишні загарбники - татари і ногаї сосуть хуй. Ногаї взагалі на межі зникнення, як етносу, кримські татари в принципі недалеко від них. Хе-хе, підараси блядь!

andriyko
12-06-2018, 14:48
Ще б русню розбомбило НАТО ядерними ракетами, курди захопили Туреччину, а німці - Польщу, і все, ідеально, з точки зору України справедливість була б відновлена)

Veles
12-06-2018, 14:48
Ти, здається, виділив не головне: 30,000 slaves, mostly from Muscovy

Більшість рабів з кацапщини, хоча southeastern lands of the Commonwealth це напевно про нас, але цікаво що у москалів було дуже багато

andriyko
12-06-2018, 14:49
Ти, здається, виділив не головне: 30,000 slaves, mostly from Muscovy

Більшість рабів з кацапщини

mostly from Muscovy and the southeastern lands of the Commonwealth

Москва + південь Речі Посполитої. Ну в будь-якому разі там і русні було немало, цікаво все ж яке співвідношення було, серед етнічних груп рабів в Кримському Ханстві та Османській Імперії.

andriyko
12-06-2018, 14:50
Ще б русню розбомбило НАТО ядерними ракетами, курди захопили Туреччину, а німці - Польщу, і все, ідеально, з точки зору України справедливість була б відновлена)

І ще Китай щоб Монголію захопив!

Veles
12-06-2018, 14:52
В цілому так, те, що ми взагалі існуємо сьогодні, це на межі дива.

USSR-UA
12-06-2018, 15:06
В цілому так, те, що ми взагалі існуємо сьогодні, це на межі дива.

але шанс 1917 року пройобаний колосально, можна було мати Україну від Карпат до Сахаліну

andriyko
12-06-2018, 15:16
але шанс 1917 року пройобаний колосально, можна було мати Україну від Карпат до Сахаліну

Я думаю це було малоймовірно. Важко ось так з нуля, не маючи традиції державотворення за такий короткий час організуватися і таку величезну територію втримати. Навіть якби ми і мали таку територію в 1917, невідомо що би з неї лишилося на момент, скажімо, 1945 року. Ймовірніше за все ми були у Другій Світовій на боці Гітлера, і після поразки нас би поділили без переможцями, і на значно гірших умовах чим була УРСР.

А може б і не поділили :)

USSR-UA
12-06-2018, 15:19
Я думаю це було малоймовірно. Важко ось так з нуля, не маючи традиції державотворення за такий короткий час організуватися і таку величезну територію втримати.

проблема була лише в комплексі меншовартості українців


Навіть якби ми і мали таку територію в 1917, невідомо що би з неї лишилося на момент, скажімо, 1945 року. Ймовірніше за все ми були у Другій Світовій на боці Гітлера, і після поразки нас би поділили без переможцями, і на значно гірших умовах чим була УРСР.

війни взагалі могло не бути, бо Німеччина б не програла з нами у Першу світову

Veles
12-06-2018, 15:20
Важко сказати який саме шанс був. Війна якнайменше на три фронта, купа кацапщини і ляхів прямо усередині країни, зрадойобське населення яке легко велось на тупі кацапські гасла про щасливе майбутнє. Дебільне-пацифістське керівництво було половиною біди. Але протриматися в якомусь стані до 1939 року шанс напевно існував, а далі вже важко сказати, щоб було.

andriyko
12-06-2018, 15:26
Ну, а чому у нас таке населення? Будь-що є наслідком чогось :)

Імхо вся проблема просто в хуйовому географічному розташуванні - коли вороги були абсолютно з усіх боків. Від цього і постійне поневолення, від цього і ментальні особливості. Хоча знову ж таки, навіть з усім тим піздєцом який був у нашій історії, менталітет нашого народу ще доволі непоганий.

USSR-UA
12-06-2018, 15:27
Маючи 50 млн українців у світі на 1917 рік та будучи найбільшою бездержавною нацією світу після індусів, жити в Європі і просрати при цьому державність було капець як обідно...

йобаний Винниченко

andriyko
12-06-2018, 15:30
Це не обідно, це закономірно.

USSR-UA
12-06-2018, 15:34
Уявіть настрій в Україні на 1 листопада 1918 року:

Територія України під контролем, триває підготовка українського десанту на Кубань, всі західноукраїнські міста взяті під контроль ЗУНР, на Зеленому клині запрацював український уряд, сформована українська далекосхідна армія, почався процес українського державотворення в Сибіру і через два місяці все це буде просрано.

andriyko
15-06-2018, 20:23
До теми асиміляції і рас в Османській Імперії - зараз коло Ізміру, як же ж тут турки відрізняються від турків в Стамбулі! З місцевих, половина виглядає навіть світлішими за греків, біла шкіра, світлі очі, світле волосся. Хоча блондинів немає.

Як все складно, особливо враховуючи що оригінальні турки мають бути просто азіатами. А азіатських рис в Туреччині щось взагалі небагато. Швидше якась семітська зовнішність, південноєвропейська, просто європейська та геть чорні хлопці, які виглядають як якісь пакистанці. Місцеві кажуть що то курди такі, максимально чорні)

Veles
18-06-2018, 05:20
Коліївщина - дуже показова історія. Тут є і внутрішні суперечки і хіхлятка які не вірили, що кацап прийде з ножом в спину.

Натрапив на таку статтю якогось київського депутата



Коліївщина 1768 року - Велике Повстання козаків-гайдамаків і українського селянства чи перша національна революція у Європі? Хто такі гайдамаки, проти кого повстали українці 250 років тому? Який вплив мала Коліївщина на історичні події України? Про це та інше розповідає Юрій Сиротюк, депутат Київської міської ради, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень».
- Чому повстали українські селяни і козацтво 1768 року? Хто був їхнім основним ворогом?- Почнемо з того, що будь-яка людина робить якусь дію заради чогось. Тобто головним мотивом є мотив «за». Я думаю, що Коліївщина, Гайдамаччина мала позитивну мету. Більше того, я вважаю, що Гайдамаччина - явище надзвичайно недооцінене в історії України, в історіографії і в політиці. Насправді - це одна з перших у Європі національних революцій, яка була прообразом інших європейських революцій, які сформували сучасний політичний ландшафт Європи і ландшафт національних держав. Я про це говорив ще 5 років тому, коли реєстрував проект Постанови по вшануванню 245 річниці Коліївщини, за режиму Януковича. І в пояснювальній записці я писав, що Коліївщина - це була перша національно-визвольна класична європейська революція під гаслом «Україна без холопа і без пана!» І вже потім Велика Французька революція була першою, яка побудувала сучасний політичний ландшафт, коли суспільство не ієрархізоване, коли усі люди рівні у своїх правах, вони живуть на території національної країни зі спільною мовою, спільними звичаями. Про Французьку революцію всі ми знаємо. Вона мала різні аспекти: негативні і позитивні. Але вона породила сучасну Європу. От моє припущення, що Коліївщина набагато швидше народила ті ідеї, які були значною частиною реалізовані Великою Французькою революцією. Тому що гасло «Україна без холопа і без пана!», побудова суспільства рівних громадян з рівними правами і рівними обов’язками, - оце той ключ і зерно Коліївщини. І це була дуже революційна ідея.Я хочу сказати, що Українська Держава і українці дуже багато таких революційних ідей творили. Наприклад, держава за Богдана Хмельницького - це була одна з перших демократичних республік, де керував не призначений кимось володар, а громадянин, який здобув право шаблею і підтриманий козаками. Фактично, це так, як нині демократично обраний президент. Ми сьогодні говоримо про те, що держава має бути демократичною, рівноправною… То це все існувало в українському суспільстві. Просто ми не вміємо про це розказати. Тому, на мою думку, Коліївщина - це одна з перших, на жаль, неуспішних, національно-визвольних революцій, яка мала позитивну мету - побудувати Українську національну державу, де б усі мали рівні права.Я хочу згадати, з чого починалася Коліївщина. Панські землі розподілялися між громадянами, створювалися притулки для сиріт, надавалася їм освіта. Тому це не лише боротьба проти когось. Це було намагання реалізувати своє, дуже прогресивне і революційне, бачення розвитку України, яке потім було втілене у Західній Європі. Ще раз наголошую: ми недооцінюємо це явище в історії.
- Чому Коліївщина переросла у криваву різанину?- Одні називають цю революцію повстанням, багато хто каже, що то був бунт. Вороги називають гайдамаків різунами. Тому що революція, яка не досягає своїх цілей, переростає у криваве повстання, а повстання вже не приносить позитивних цілей, бо повстання - це боротьба проти. Проти кого і чому боролися? Проти поляків, проти засилля католицької церкви, жидівського лихварства. Не тому, що українці ненавиділи людей інших віросповідань, інших мов, інших націй… А тому, що ці люди узурпували певні ділянки суспільного життя і визискували Україну, тобто тут відбувалася боротьба не за національною ознакою, а йшла боротьба проти національного і соціального визиску. Це був гніт національний, соціальний і релігійний. Відповідно, якби українцям тоді вдалося опанувати цю територію, то зрозуміло, що це була б дуже позитивна історія і сьогодні б усі у світі говорили про Україну як країну, де відбулася перша національна революція. Оскільки гайдамакам вдарили у спину не тільки поляки-конфедерати, а й так званий «русский брат», який дуже підступно взяв у полон гайдамаків, це все перетворилося у таку різанину, у бунт, повстання, які вже не мали позитивних цілей. А ціллю було знищення якомога більше ворогів, бо всі розуміли, що боротьба ця приречена. Адже гайдамаки розуміли, що треба пронести зерно національно-визвольної і соціальної боротьби майбутнім поколінням.У безпросвітному ХІХ ст. українська нація була майже знищена: селянство було кріпаками, українська шляхта перейшла на бік москалів і поляків. Україна зникла із світової карти. Це було найбільш глухе століття. У той час, коли інші нації стрімко розвивалися, України не було. І що сталося? Гайдамака, дід Тараса Шевченка, розказував онукові про гайдамаччину так, що згодом Великий Козар описав усе це у своїх творах. І з того горіхового зернятка він знову відтворив українську націю, відтворив заклик до боротьби, створилося Братство Тарасівців, українці масово покозачились, українці ставали націоналістами. Тому, я ще раз зазначу, що ми вчимо історію наших і поразок, і перемог з чужих книжок, переповідаємо її чужими вустами. Ми для себе до кінця не усвідомили, хто такі колії-гайдамаки. Це не зарізяки, це не бандити. Це навіть не шляхетні воїни-самураї. Це люди, які були революціонерами і які мали дуже чітке бачення побудови справедливого і заможного суспільства на своїй землі.- Тож, Коліївщина не була стихійним повстанням. Які території вона охоплювала?- Окрім сучасної Черкаської, Кіровоградської, Київської областей, революція охопила значну частину Брацлавщини, теперішнє Поділля, поширювалася на Лівобережжя. Дуже довго тривала у Холодному Яру. Вона переростала в інші форми повстання проти соціального і національного гніту у Карпатах. Наше завдання - глибше дослідити цю тему. Більшовики намагалися подати її як виключно соціальний момент. Історіографія московська і польська показувала гайдамаків як коліїв-бандитів, що діяли дуже нелюдськими методами. Ми все таки повинні повернутися до тих позитивних практик, що революціонери, повстанці хотіли зробити. Навіть оті маленькі речі, коли багато дітей-сиріт знайшли соціальне забезпечення, коли на територіях, опанованих гайдамаками, був порядок…Зрозуміло, що Коліївщина була пов’язана із Запорозькою Січчю. Максима Залізняка спеціально послали із Січі у Мотронин монастир.Ми маємо зробити політичні висновки і глибоке історичне дослідження. Ця тема у нас є вкрай недосліджена і заполітизована, і зображається очима інших народів, для яких це трагедія. І якщо говорять, що гайдамаки були бандитами, то це ж переносять на ХХ ст.: на ОУН, УПА. Ми не боремося проти чогось чи когось, ми боремося за щось: воюємо за рідну землю, обстоюємо українські цінності, культуру, відновлюємо свою історію.
- Як Коліївщина вплинула на історію України? Чи пов’язані між собою національно-визвольні повстання різних часів?- Українська нація є дуже волелюбною. Це навіть доходить до певного анархізму, тому побудувати тут якусь країну примусу, імперію, усіх поставити у стрій - це неможливо. Українці - дуже хороші козаки-воїни під час війни, але у мирі надзвичайно демократичні і миролюбні. Українці завжди боролися за незалежність. До періоду Коліївщини найбільше національно-визвольне повстання було під проводом Богдана Хмельницького. До цього були десятки менших повстань. І після Коліївщини цей процес тривав далі. Гайдамаки боролися за волю у різних куточках України.У ХІХ ст. чужі окупаційні режими дуже міцно засіли на території України. Російська імперія знищувала живу силу козаків, які масово використовувалися для завойовницьких цілей самої імперії, еліта була помоскальщена. Тому великих повстань у цей період не було. Але Коліївщину не можна окремо виривати з нашої історії, українці прагнули жити у своїй державі. Щойно ця держава окупована, зразу ж виникали осередки спротиву і виникали повстання.Ми нещодавно вшановували 100 років бою під Крутами. І чомусь багато хто говорить, що це була одна з найбільших битв того періоду. Але такі Крути були чи не у кожному українському селі. Кажуть, що під Крутами воювали діти. Командир бою Гончаренко родом із Чернігівщини, у Першій світовій війні керував батальйоном, мав Георгієвський хрест. Це людина з великим бойовим досвідом, хоча й досить молодий. Українці є природними вояками. У І світовій війні наймолодшим солдатом був 7-річний тернополянин Мирослав Луцишин. Але це не був дитячий спротив. Наприклад, через рік, у 1919 році, тривав подібний бій на річці Трубіж, поблизу Баришівки, що на Київщині. Подібні Крути були у Лозовій. Перед Крутами була боротьба за станцію Бахмач: 4 дні козаки стримували наступаючу армію. Але це все замовчують. Тому, що окупанти затирали нашу пам’ять. Зараз ми намагаємося по крупинці це все відтворити.Незабаром ми будемо відзначати 100-ліття найбільшої антитерористичної операції нашої держави - похід полковника Петра Болбочана на Крим. 1 березня 1918 р. Київ був звільнений від московсько-большевицьких окупантів, а в кінці квітня український полководець дійшов уже до Криму, який номінально не вважався українським. Антитерористична операція тривала не роки, а тижні.Вся історія української нації - це історія постійної боротьби за свою самостійність. У середині країни - це боротьба за свої природні права, українці є волелюбна нація. Ми завжди обстоювали простір свободи. Простір Української Держави є завжди революційний. Перша конституція, перші демократично обрані керівники (Богдан Хмельницький), перший прообраз великої європейської революції (Коліївщина). Це все речі, якими ми маємо гордитися, бо вони потім були реалізовані у Європі. Але найбільша проблема нашої історії у тому, що її і досі вчать мовою, артефактами і книжками окупантів. Нам варто дивитися на свої процеси своїми власними очима.
Чому так вороже ставляться саме до українських націоналістів? Адже для поляків чи євреїв бути націоналістом - це нормально.- На мою думку, ми живемо в умовах незавершеної національної революції. Тобто те, що намагалися зробити ще гайдамаки і те, що ми почали 28 років тому будувати національну державу. Ця боротьба є незавершеною. Не реалізований національний проект за Тарасом Шевченком, коли «в своїй хаті своя правда і сила, і воля». Це єдина природна форма державності у Європі, тому у нас триватиме революція. Поки ми не повернемо владу у своїй країні собі, не можна говорити про те, чому до нас хтось ставиться по-інакшому.Друге - географічно Україна найбільша країна у Європі. І нікому не вигідна найбільша країна у Європі. Щойно Україна буде рости як велика європейська країна, ми будемо мати незадоволення і жорстку реакцію з боку усіх країн, тому що світом правлять жорсткі національні інтереси. Якщо подивитися останнє послання Президента США Обами, якого вважали дуже ліберальним, і перше послання Президента США Трампа, то вони говорять про велику націю, яка базована на силі із великим військом, і що вони свої інтереси будуть дуже жорстко захищати. Тому, щоби повернути зовнішню суб’єктність, яку ми втратили, нам потрібно повертати ідентичність, повертати своє місце на рідній землі. Ну не може ж так бути, що українська нація, яка складає майже 90% населення, має бути абсолютно безправною на своїй землі.- Чому повстання називається саме Коліївщиною?- Є два варіанти назви. Перший: той, хто коле свиней у селі, і досі називається колієм. Інша версія: так називали тих, хто ніс колійну службу у тогочасній польській міліції. Питання не в назві, а в самій суті і цілях, які намагалися досягти учасники повстання. І питання у тому, що це невід’ємна частина нашої історії, яку ми маємо досліджувати, якою ми маємо гордитися, з якої ми повинні робити висновки. І нікому не повинні дозволяти називати це негативним явищем: «гайдамаки, разбойники, пятно нашей истории»....Відзначаючи річницю Коліївщини, ми повинні шукати позитивні речі, які робили гайдамаки. Вони не виступали просто, щоб когось перерізати, перебити за національною, релігійною чи соціальною ознакою. Та настільки був великий соціальний і економічний гніт, який був поєднаний з гнітом релігійним, що протидія від українців не могла бути інакшою. Це природно.І Тарас Шевченко дав на все відповідь.

http://ukrnationalism.com/interview/3091-koliivshchyna-persha-natsionalna-revoliutsiia-u-yevropi.html

USSR-UA
26-06-2018, 16:20
2 048 000 осіб становила приблизна чисельність жителів Гетьманщини на 1764 рік, за підрахунками українського історика Арнольда Перковського. В межах кордонів сучасної України в той час жило близько 8 млн чоловік. Найгустіше населеними в Гетьманщині були Стародубський полк – 344 572 осіб, Лубенський – 294 920, Ніжинський – 288 666, Чернігівський – 203 112. У решті полків чисельність жителів коливалася у межах 140–160 тис. осіб. Полкові міста теж сильно різнилися за кількістю населення. У Полтаві жили близько 7 тис. осіб, у Ніжині – 5217, у Стародубі – 4210, у Переяславі – 1709

https://gazeta.ua/articles/history-journal/_malorosijska-shlyahta-mala-bilshe-prav-i-volnostej-nizh-rosijski-dvoryani/592430?mobile=true

USSR-UA
26-06-2018, 16:22
Економіка Гетьманщини
(https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D 0%B0_%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1 %89%D0%B8%D0%BD%D0%B8)
За даними перепису 1666 p., в 36 містах Лівобережної України 26% жителів були ремісниками. Внаслідок політики московської влади, що обмежувала розвиток української промисловості, в кінці XVIII ст. серед населення Гетьманщини ремісники становили незначну кількість: у Чернігові — 4,5%, у Гадячі — 16% всіх жителів. Значними ремісничими центрами були Ніжин — 42,3% дворів ремісників, Стародуб — 48,5%. У Києві працювало 4 тис. ремісників.

Veles
26-06-2018, 16:31
Гетьманщина була державою міцного и чисельного середнього класу, за сто років зробили краєм холопів...

USSR-UA
26-06-2018, 22:11
Козацька металургія (http://pidruchniki.com/1386120361898/politekonomiya/vnutrishnogospodarskiy_rozvitok_ukrayini_xvi-xviii)


В Українській козацькій державі рудні старшини монастирів були під суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якої надходила десята частина виробленої продукції. Для будівництва рудні був необхідний дозвіл гетьмана. Рудні будувалися не власником, а "коштом й старанням" фахівців рудної справи, які отримували промисли в оренду. Першими рудниками в Лівобережній Україні були вихідці з Правобережної України й Польщі.

USSR-UA
27-06-2018, 09:16
Цікаві дані по населенню Ніжина, може помилка?


1654 - 11,600
1746 - 25,714
1764 - 5,217
1782 - 11,104
1833 - 13,229

Куди ділися всі люди в 1764?

USSR-UA
27-06-2018, 11:30
Лише зараз дізнався, що Чернігів обігнав Ніжин по населенню аж в 1930-х роках. Тобто навіть вже на момент існування області Ніжин був найбільшим містом в ній.

Veles
27-06-2018, 13:55
Здається, що Ніжин краще виглядав тоді ніж зараз)
http://www.mynizhyn.com/image/city/turyzm/panorama_n.jpg

USSR-UA
27-06-2018, 14:47
Здається, що Ніжин краще виглядав тоді ніж зараз)
http://www.mynizhyn.com/image/city/turyzm/panorama_n.jpg

ну виходить це було найбільше місто всієї Гетьманщини після падіння Чигирина (Батурин і Глухів ніколи не досягали понад 15 тисяч) та ще і промислово-економічне:


42,3% дворів міста - ремісничі


1660 року серед 26 ремісників ковальського цеху в місті налічувалось вісім ратушних пушкарів


На 1780-ті роки — річний обсяг товарообігу трьох ніжинських ярмарків становив 1 млн. 800 тис. крб.

Veles
27-06-2018, 16:09
ну приблизко як Київ більш менш, хоча Київ вже формально не був частиною Гетьманщини після 1737

USSR-UA
27-06-2018, 16:32
ну приблизко як Київ більш менш, хоча Київ вже формально не був частиною Гетьманщини після 1737

ну якщо то правда, що у Ніжині на 1746 було 26,000 мешканців, то у Києві на цей час лише 15,000...та і відсоток ремісників у Ніжині значно вищий.

Київ досяг 26,000 осіб десь у 1812 році

ще таке


1694 року Ніжин продав Москві товарів на суму 6970 крб., тоді як Київ — на 5102 крб.

Veles
27-06-2018, 16:46
а тепер ніхто його і не згадує, цікаво як він зі Львовом порівнювався в той час в економічному плані

USSR-UA
27-06-2018, 16:53
а тепер ніхто його і не згадує, цікаво як він зі Львовом порівнювався в той час в економічному плані

ну я колись робив статтю про населення (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BD%D0%B0% D0%B9%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B8%D1%85_%D 0%BC%D1%96%D1%81%D1%82_%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D0%B5%D 1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0 %BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_%D0%B7%D0%B0_%D1 %80%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8#1300%E2%80%94165 0_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8), вони якраз були рівні на початку 18 ст, ще Біла церква на 1702 рік під час повстання Палія мала населення в 70 тисяч, але то дуже короткочасно.

А от з Кафою їм всім було нічого тягатись. 100-тисячний міні-Стамбул :)

https://day.kyiv.ua/sites/default/files/main/articles/03072015/11skan.jpg

Veles
28-06-2018, 03:40
http://nyzhinhistory.ucoz.com/kopija_24.bmp
Ярмаркова площа в Ніжині. Малюнок 1773 року

USSR-UA
28-06-2018, 10:00
потужний малюнок :obama:

ось ще цікаве


У 70—80 роках XVIII ст. тут налічувалося 8 ремісничих цехів, де працювало 657 майстрів, 8 цегельних заводів, 2 купецькі мануфактури, що виробляли бавовняні й шовкові тканини. Ремісники виготовляли одяг, взуття, господарський інвентар, прикраси із золота й срібла, посуд та інші вироби. У 80 роках XVIII ст. річний товарооборот ніжинських ярмарків, що проводилися тричі на рік, і торгів (два рази на тиждень) становив близько мільйона крб. У місті 1782 року налічувалося 373 крамниці й ларки. Купці привозили російські хутра, кумачі, жемчуг, парусину, німецькі сукна, ситці й фарфорові вироби, турецький шовк і бавовняну тканину, балканські вина та інші товари.

і про занепад


1831 — Магдебурзьке право юридично скасоване указом Миколи І. Поступово Ніжин перетворюється на провінційне містечко Російської держави.

USSR-UA
28-06-2018, 10:30
ще


Ніжин перетворився на один із значних культурних центрів України. Визначною подією в його культурному житті було відкриття 16 вересня 1820 року Ніжинської гімназії вищих наук. За 7 років гімназія підготувала 76 випускників. У 1821 — 1828 рр. тут навчався великий російський письменник М. В. Гоголь. Її випускниками були українські письменники Є. П. Гребінка, В. М. Забіла, російський письменник Н. В. Кукольник, вчений-філософ П. Г. Редькін та інші.


Ніжин був одним з найбільших центрів ювелірного ремісничого виробництва на Україні. У XVII—XVIII ст. ювеліри (золотарі) сріблярського цеху виготовляли художні оправи (шати) для ікон, мідні «царські врата» та інші речі для церков, обручки, сережки та інші прикраси. Особливо цікавими й цінними як художні вироби були дукачі — жіноча нагрудна прикраса. Вона мала вигляд медальйону з металевим бантом, який потім назвали ніжинським. Медальйон виготовлявся в техніці вільного карбування, для покриття його в 1837 році майстри застосовували гальванічне золочення.

у другу світову місто не так сильно і постраждало


вивели з ладу 7 заводів, електростанцію, вузол зв’язку, мости через річку Остер; зруйнували 15 магазинів, 5 шкіл, три аптеки, гуртожиток студентів, 223 житлові будинки

тож багато чого залишилось і до сьогодні

http://nyzhinhistory.ucoz.com/nizhin1.jpg

Veles
28-06-2018, 16:55
і про занепад

Характерно те, що занепад в нас завжди був штучним.

Лешик Пшешик
29-06-2018, 09:50
Супер! За всю цю інфу велика дяка!) Дуже цікаво все це було читати, особливо з огляду на те, що звідти є коріння.

Ukrainian owl
29-06-2018, 11:09
:trump:


ще

У 1821 — 1828 рр. тут навчався великий російський письменник М. В. Гоголь.

Лешик Пшешик
29-06-2018, 12:48
ZDRADA!

Veles
13-10-2018, 22:39
Якщо обраний козак приймає на себе обов'язки старшого, то дякує зібранню за виявлену честь, хоча [додає, що] недостойний і для такої посади нездатний, далі ж, однак, урочисто запевняє, що докладе зусиль і старання, аби гідно послужити як всім взагалі, так і кожному зокрема, і що завжди готовий покласти своє життя за своїх братів (так вони називають між собою один одного). На ці його слова кожен плеще в долоні, вигукуючи: «Слава! Слава!» і т. д. Потім усі один за одним відповідно до свого рангу йдуть вклонитися йому, а старший подає їм руку, що у них служить за форму вітання. Ось так вони вибирають свого старшого, що часто відбувається серед Дикого Поля. Вони йому дуже підкоряються. Цей старший їхньою мовою називається гетьманом [hettman], його влада необмежена аж до права стинати голови і садити на палю тих 273, хто провинився. Гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою [Rada]. Немилість, якої може зазнати старший, змушує його бути дуже обачним у своїх діях, зокрема, щоб не трапилось жодної невдачі, коли веде їх у похід, і щоб він проявив себе хитрим і відважним під час непередбачених зіткнень [з ворогом], оскільки за виявлену малодушністьйого вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман так само, як я розповідав вище. Керувати ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, кому це випадає. За сімнадцять літ, доки я служив у цьому краї 274, усі, хто обіймав цей уряд, скінчили поган

Гійом де Боплан, на службі у польсокого короля, 1648 рік

Veles
20-11-2018, 22:32
На таке натрапив в інеті


СВІТ ТИЛОВОЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ ЖІНОККОЗАЦЬКОГО ЗАПОРОЖЖЯ В МОВІІІН СВІДОМОСТІФЕНРІХА ФОН ГЕНДЛЬОВІКАОлександр КривошийСучасний стан розвитку історичної науки в Україні висуваєзавдання комплексного переосмислення історіографічної спадщини,розгляду її під новим кутом зору, звільнення від існуючих стереотипівта хибних інтерпретацій.Серед найменш досліджених сегментів української історіографіїй досі перебуває історія жінок козацького Запорожжя як напрямісторичного знання, об’єктом вивчення якого виступають жінки вісторії Запорожжя - історико-географічної області на Півдні України[1], їхнє правове становище, функціональні ролі, місце в суспільномужитті, творенні національно-культурного простору.Студіювання соціальної історії жінок козацького Запорожжянеможливе без залучення різного роду письмових джерел особовогопоходження - мемуарів, листів, подорожніх нотаток, які були створенііноземними мандрівниками та дипломатами. Підвищення уваги доцього типу джерел, зокрема зарубіжної мемуарної літератури якпам'ятки історичної культури суспільства і носія самосвідомостіокремої людини, та їхнє зіставлення з вітчизняною мемуарною,науковою і науково-популяною літературою відкриває можливості нелише для переосмислення подій історії козацького Запорожжя, а йвідтворення нових, гендерноврівноважених моделей науки упоєднанні з факторами простору і часу.Особливо цікавою в цьому контексті є німецькомовна роботаФенріха фон Гендльовіка «Детальний та правдивий опис запорозькихкозаків....»[2], п якій автор виклав своє бачення історії тиловоїповсякденності [3] жінок козацького Запорожжя. Опис зробленолюдиною, яка «тривалий час знаходилася в країні мешкання цихлюдей» [4, с. 123] (козаків. - O.K.) - тобто в Бачському комітаті (воколицях Сєнти) та в Банаті (австро-угорський кордон). Основна тема«Опису...» - це звістка про запорожців, оселених в Банаті в кінціXVIII ст. згідно з рішенням імператора. Автор твору, аби прояснитиприроду козаків та увірогіднити свій опис, час від часу посилається натрадиції запорожців, які існували у них «вдома» [4, с. 128], тобото наЗапорожжі. Таким чином, маємо перед собою узагальнений образ(відображення у свідомості Ф. фон Гендльовіка) подій (тиловоїповсякденності пересічних мешканців козацького Запорожжя(чоловіків і жінок). Під образом в даному разі будемо розумітиелемент свідомості Ф. фон Гендльовіка (у формі абстрактногопоняття чи уявного зображення), пов’язаний з уявленнямизапорозького козацтва кінця XVIII ст. про світ і події в ньому (реалії,що супроводжували війни та збройні локальні конфлікти запорозькогокозацтва).В описі Фенріха фон Гендльовіка тилова повсякденність жіноккозацького Запорожжя постає як узвичаєний елемент життєдіяльностікозацького соціуму: «жінки, яких було захоплено під час наїздів наполяків чи татар, або приведено звідкись-ще іншим способом, повиннібули жити з ними на хуторах (курсив мій. — O.K.). Коли ж козакунабридала така жінка, він безсоромно полишав її, і часто не приводилодо того, що жінка за рік поперебувала у десятьох, або й більшечоловіків. Якщо з’являлися діти, то сини мали виховуватися козаками,а дочки повинні були йти з матерями...» [4, с. 128]. У цитованомууривку йдеться про доволі розповсюджений серед запорожців звичайодружуватись із захопленими в полон жіпками та жити з ними «навіру», себто в цивільному шлюбі.Та чи мали відображені в описі Ф. фон Гендльовіка подіїреальну основу? Щоб зрозуміти це, звернемося до вітчизняноїмемуарної, наукової та науково-популярної літератури. Так,польського історик КІБЦЯ XIX ст. Й . Роллє не раз наголошував натому, що жінки-полонянки становили для козаків своєрідний «капіталпереможців, мали визначену ринкову вартість і відігравали, так бимовити, роль грошової одиниці» [5, с. 148]. Захоплених у полон жіноккозаки, як правило, продавали, обмінювали, робили своїми коханками,наложницями і навіть дружинами [6]. Потрапляючи у власністькозаків-запорожців, полонянки, «часто прихиляли до себе своїхсуворих володарів і ставали їхніми дружинами...» [5, с. 1491«жонками нсвольними» або «купленими жонками» [7, с. 44]Серед козацьких дружин, як зазначає Й. Роллє, були «й шляхетніпольки, євреики, молдаванки, вірменки і навіть, іноді, татарки» [5, с.148]. У цьому контексті слід узяти до уваги записаний С. Науменком уЗапорізькій області (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) удругій половині XX ст. переказ «На туркені оженюся...». Вінрозповідає про повсякденні практики одруженого з туркенеюзапорожця [8, с. 229-230]. «У минулі часи нинішнє село Малинівка1 уляипільського району називалося Туркенівкою. Старі люди кажутьщо десь років двісті (на час запису переказу. - O.K.), а може, й більше’тому сидів тутечки зимівником якийсь запорожець. Бравий був'козарлюга, відважний лицар і добрий хазяїн. Всього в нього булодоволі: і бджіл, і скотини, і птиці, і збіжжя. Не було тільки одного -жінки. Ну то що ж ! Пішов він одного разу з січовим товариством упохід, а повернувся на хутір з молодою туркенею. Туди-сюди, узяв та йодружився на ній» (курсив мій. - O.K.) [8, с. 229].У другій половиш XIX ст. у с. Богодарі Олександрівськогоповіту Катеринославської губ. (нині Запорізька обл.) від І. Хотюна Д.Яворницький записав переказ «Як запорожець провідував жінку» [8, с.-Z44J.У ньому йдеться про побут і повсякденне життя запорожців іжінок, які мешкали в хуторах, селах і городках. Оповідач (І. Хотюн)ретранслюючи інформацію про типологізовані практики тиловоїповсякденності козаків-запорожців, доносить до слухача (записувача)свідчення про категорію одружених запорожців, які мали дружин іДітей, що проживали неподалік від Січі, куди запорожець мігнавідатись під час свят або з дозволу старшин. Окрім того, оповідач (І.Хотюн), наголошуючи на тому, що запорожці «жили не по-Божому, апо-бурлацькому», оцінює козацьку повсякденність з позиції людинидругої половини XIX ст. Шлюб згаданого запорожця-городовика вйого уявленні виглядає як правильний, «по-Божому» організованийОтже, у світоглядних уявленнях ретранслятора - селянинаОлександрівського повіту такі «правильні», «по-Божому» організованістосунки запорожців з жінками, як бачимо, були нормою. Якщо ценорма, то що у світоглядних уявленнях людини другої половини XIXст. мешканця колишніх Запорозьких Вольностей було аномалією’Очевидно, аномальним виглядало «бурлацьке» (в розумінні людиниXVI - XVII ст. «степове», «добичницьке») життя козаків-запорожців,а отже, й «бурлацькі», «степові» стосунки запорожців з жінками, дояких зараховувався і розповсюджений серед ординарної степовоїлюдності XVI - XVII ст. громадянський шлюб - «життя на віру».Записаний у 1827 році О. Стороженком у селі Чумаки наКатеринославщ ині переказ «Про запорожця Ониська і його жінку»також розповідає про одруженого козака на ймення Онисько, якии«сидів» зимівником неподалік Дніпра [8, с. 224]. Якось у містіМиргороді на Полтавщині він «побачив молоденьку гарну дівчину іодружився (курсив мій. - O.K.) з нею. Привіз Онисько молодудівчину у свій зимівник. Тут у нього була рублена хата на двіполовини, усякої худоби не перелічити, і наймитів, і наимичок(курсив мій. - O.K.). Одяг Онисько свою жінку, неначе кралю яку».Однак не сиділось запорожцеві з молодою дружиною. Як тільки вінчув, що «збираються в коші на татар або на ногайців, то невтерпить - кине жінку і поїде собі в кіш ...» (курсив мій. - O.K.) [ ,с. 268]. Отже, в пограничних українських землях чіткої межі міжвійною і миром не існувало, тилова повсякденність як ординарних, такі шляхетних жінок будь якої миті могла перетворитись на фронтову:відбиття підступних нападів ворогів, переслідування нападників,звільнення полоняників іт. ін.Як бачимо, уявлення Ф. фон Гендльовіка про досвід участіпересічних жінок у традиціях запорозького житгєустрою практичнозбігаються з уявленнями пересічних ретрансляторів про тиловуповсякденність жінок козацького Запорожжя, проаналізованими намив переказах, записаних на теренах Нижньої Наддніпрянщини в XXX ст. .Спираючись на зіставлення опису німецького автора зпереказами, записаними в ^Україні в межах Запорозьких Вольностеи,доходимо висновку, що поза увагою українських істориків опинивсяцілий пласт повсякденного життя людей (чоловіків і жінок),мешканців козацького Запорожжя.Розгляд «Опису....» Ф. фон Гендльовіка, а також історичнихпісень і переказів про запорозьку вольницю під кутом зоруприсутності жіночої складової відкриває цілу недосліджену «планету»під назвою «Історія жіночої повсякденності козацького Запорожжя»,або - іншими словами - «Історія жінок козацького Запорожжя», в нтеоретичному розмаїтті та соціокультурних практиках. Іермш«Історія жінок козацького Запорожжя» використовується нами дляхарактеристики нового напряму історичного знання, об єктомвивчення якого виступають жінки в історії Запорожжя - історикогеографічноїоблас ті Півдня України, їхнє правове становище,функціональні ролі, місце в суспільному житті і творенні національнокультурногопро стору.Посилання і примітки:1. Запорожжя, Запороги розглядається автором як історикогсографічнаобласт ь на Півдні України, яка стала місцемрозташування як козацтва, так і інших груп запорозьких поселенців -селян, лоцманів, чабанів, рибалок, мисливців та ін.. При такомупідході до вивчення історії Запорожжя стає очевидним, щокультурним простір цієї кризової історико-географічної області бувнаповнення різноманітними двостатевими, поліетнічними практикамиповсякденного життя її мешканців. Отже, матимемо на увазі, щобуденні практики запорозького козацтва були тісно пов’язані(.природні взаємовпливи) з уже сформованими традиціями степовогожитгєустрою, які передбачали присутність жіночої складової, шлюбністосунки (інститут сім’О та природне збільшення кількості населення.сооливі умови життя на Запорожжі вимагали вироблення устепового населення таких рис характеру і норм жиггєустрою, які бзабезпечували їм можливість виживання в умовах постійної небезпеки(Див.. Кривошии О. Специфіка та межі присутності «жіночого» вкультурному просторі Запорожжя. Військово-Історичний аспект / ОКривошии // Мандрівець. - 2011. - №5. - С. 20-28). Цілком слушним уцьому контексті виглядає припущення сучасного історикаДжерелознавцяД.Ви ського про те, що зростання кількостізапорожців із 8 тис. у 1570-х, за С. Оржельским, до 18-30 тис. передР-* за А М- Фредро (зрозуміло, що це досить умовні цифри),взагалі-то «скидається на банальний природний приріст, а нерезультат перманентного (і масового) допливу до лав козаків»(аирськии Д. «Дискурс про козаків» (характеристики українськогокозацтва в річпосполитській історіографії останньої третини XVI -і«Р<іп<\И ХУП СТ'^1 ВиРський- ~ К” Ін-т історії України, 2005. - С. і о, ІІО).Якщо погодитися з тим, що Запорожжя було місцем пробиванняне лише козацтва, а й селян, лоцманів, чабанів, рибалок, мисливців тасезонних добичників, - стає очевидним, що на узбіччіісторіографічного процесу залишається воєнна повсякденність жінокяк «осілого» - селянського, лоцманського, так і кочового -чабанського, рибальського, бортницького та мисливськогоЗапорожжя.2. Повна назва твору така: «Детальний та правдивии описзапорозьких козаків Фенріха фон І ендльовіка, який тривалий часзнаходився в країні мешкання цих людей. З точним портретомначальника цих козаків. - Видавничий дім при літ. Типографптовариства книжкових крамниць. 1789. (див.: Мільчев В. Запорожці наВійськовому Кордоні Австрійської імперії 1785-1790 рр. (дослідженнята матеріали) / В. Мільчев. - Запоріжжя: РЛ “Тандем-У”, 2007. - С.115-128. , .3. До тилової повсякденності (де повсякденністьрозглядаєть ся як звичайний і звичний хід життя найпершоюреальністю, на Грунті якої виникають усі інші складові людськоїжиттєдіяльності (див.: Петрусенко В. Тлумачний словник основнихфілософських термінів / В. Петрусенко. - Львів: ВидавництвоНаціонального університету «Львівська політехніка», 2009. - С. 121-122.) автор відносить реалії, що війни, революції та збройні локальніконфлікти супроводжували, - розквартирування військ, реквізиції,військові заготовки, військово-санітарну діяльність, забезпеченняповсякденних потреб життєдіяльності як окремих воїнів, так і цілихвійськових угруповань і таке інше (Див.: Кривошии О. Амазонки і«амазонство» в українській фольклорній традиції та історіографидругої половини XIX - першої третини XX ст. / О.П. Кривошии //Київська старовина. — 2012. - №4(406). — С. 66.).4. Детальний та правдивий опис запорозьких козаків Фенріхафон Гендльовіка, який тривалий час знаходився в країні мешканняцих людей. З точним портретом начальника цих козаків // Мшьчев В.Запорожці на Військовому Кордоні Австрійської імперії 1785-1790 рр.(дослідження та матеріали) / В. Мільчев - Запоріжжя: РА Тандем-У ,2 0 07.-С . 123.5. Д-р. Антоній І [Роллє Й.И.] Жінки при Чигиринському дворі: /Публ. за ж. «Киевская старина». - 1994. - №1-3. // Хроніка-2000. -1994. - №3-4. - С .134-175.6. Одруження з викраденими, купленими та полоненимижінками Литовські Статути розглядали як норму житгєустроюлитовсько-польсько-руського пограничного соціуму. Коли це булонеобхідно, Статути «вирізняли» соціальний статус заміжніх жінокпростолюдинок,уживаю и спеціальні терміни «жонка», «жонканевольная» (розділ XI, ст. З, 9 і 12; розд. XII, ст. 6, І ЛитовськогоСтатуту) та «купленная жонка» (розд. XI, ст. 5 ,1ЛС).

https://zounb.zp.ua/sites/default/files/news/2015/04/Svit_tilovoi%60_povsyakdennosti_zhinok_kozatc%60ko go_Zaporozhzhya_v_movnij_svidomosti_Fenriha_Fon_Ge ndl%60ovika.pdf

Veles
20-11-2018, 23:30
Головні чумацькі шляхи 16-17 століть,
http://spadok.org.ua/images/Kuchmandsdsda.jpg

Частина чорного шляху більш детально на карті Боплана, тут він приблизно підходить за базавлуцької січі
http://spadok.org.ua/images/1665_2.jpg

Більш західна частка чорного шляху
http://spadok.org.ua/images/boplandsdsjdas.jpg

Чумаки відпочивають
https://artchive.ru/res/media/img/oy800/work/be4/332241.jpeg

Цікаво що начебто йшла нескінченна війна з татарами, за життя і на смерть, але водночас тривала активна торгівля всієї України з кримськими-татарами, купляли там сіль, продавали різні вироби. Гібридна війна.

Veles
22-11-2018, 20:00
Модель Чайки, якісь угорці зробили
http://www.shipmodell.com/img_barge/_SAJKA_01.jpg

http://www.shipmodell.com/img_barge/_SAJKA_14.jpg

http://www.shipmodell.com/index_files/SHIPMODELL_SAJKA.htm

USSR-UA
18-05-2019, 10:42
Зробив детальний аналіз по родовому Прилуцькому полку (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D 0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA) а також намалював карту з сотенним поділом.

З цікавого, на момент знищення у 1781 році:

1. Населення полку складало 156,000 осіб. Площа 5500 кв. км. Існувало 550 населених пунктів, 26,000 хат.
2. На одну школу було 2,500 осіб, а Броварах зараз 10,000, правда школи різні за розміром :)
3. Найбільше місто і промисловий центр - Прилуки (полкове місто) - 7,500 осіб, правда через велику пожежу на момент ліквідації було меншим, десь 5,500. В місті було 283 кравці, 336 шевців, 242 ковалі, 137 різників і 141 пекар.

USSR-UA
18-05-2019, 11:09
4. На момент ліквідації полку також великим містом була Ічня. Враховуючи пожежу в Прилуках навіть найбільшим - 6,700 осіб. 1121 хата, 6 церков, 6 водяних млинів, 37 крамниць, 123 винокурні казани, цегляний завод, працювало 78 ремісників. Найбільше славилася ічнянська плитка (пічні кахлі). Щотижня ярмарки, базари тричі на рік.

USSR-UA
18-05-2019, 11:58
5. Найбільше підприємство в полку - Ряшківська суконна мануфактура. Заснована в 1722 році. В 1754 - 343 робітники, в 1779 - 720, в 1797 - 1326.
Фабрика виготовляла килими і капелюхи, річний виробіток на 1778 рік - 25,6 км сукна та 10,7 км тканини.

USSR-UA
18-05-2019, 12:02
Цікаво, що всього в Гетьманщині було дві суконні мануфактури на яких виробляли 80% всього сукна імперії.

Veles
18-05-2019, 12:25
а потім всіх кріпаками зробили і віддали наші заводи мокшам

USSR-UA
18-05-2019, 17:26
а потім всіх кріпаками зробили і віддали наші заводи мокшам

ну та мануфактура і так на московію працювала, вони там замовляли вітрила і одяг для армії, та і власники москалі були, крім засновника німця, який отримав ділянку за те, що воював на боці Петра 1 в Полтавській битві.

Veles
18-05-2019, 17:36
:angry_petya:

USSR-UA
18-05-2019, 22:03
По рідній сотні зробив таке (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80%D 1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1 %8F#%D0%9D%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1% 96_%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%D0%B8) :)

Veles
18-05-2019, 23:58
а в чому карту малював?

USSR-UA
19-05-2019, 02:21
а в чому карту малював?

в Адоб Анімате, там де і мультики)

USSR-UA
19-05-2019, 16:46
Через Мапінфо зробив інтерактивну, з накладанням на реальну карту, стало можливим дізнатися площі сотень.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/2/2f/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%86%D1%8C%D0%BA%D 0%B8%D0%B9_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BA%2C_1781_%D1%80 %D1%96%D0%BA.png

USSR-UA
20-05-2019, 12:12
Ось такий вигляд мав Качанівський палац, що входив до Ічнянської сотні Прилуцького полку, наприкінці існування Гетьманщини до перебудови його Почекою і Тарновським у 1810-1820-х роках. Малюнок близько 1800 року.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/7/7e/%D0%9A%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D 0%B0_-_%D0%BA%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD.jpg

Схожості із перебудовою мало

http://www.vashsad.ua/downloads/image/7946/img_5.jpg

Veles
15-07-2019, 20:12
Якийсь професор досліджує іноземні джерела про Україну і кацапщину, володіє всіма мовами) цікаво послухати

https://www.youtube.com/watch?v=w1L311RwG_Q

Лешик Пшешик
16-08-2019, 03:45
Скину це сюди.


https://youtu.be/ZCq2uFNJieQ

P.S. Я часто з дитинства при згадці української народної музики згадував строку однієї пісні "А з попід горою козаки йдуть", і лише зараз знайшов пісню повністю. Не знаю кому як, але мені як і від запорозького маршу мурашки по тілу йдуть від цієї енергетики козацтва. :)

login135
26-08-2019, 11:11
Барон Сірко Ла-Маншський, або легенда про «козаків кардинала»
(https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/08/26/156134/)
Якщо коротко, то не воювали козаки за Дюнкерк

Veles
28-04-2020, 00:08
Посол імператора Рудольфа II до Запорозької Січі Еріх Лясота в 1594 році пише, що запорізькі старшини були люди високоосвічені, поводилися, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими ЛИЦАРЯМИ.Про наші міста Київ, Кам’янець, Прилуки пише, що вони своїми будинками, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленням можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами.Про селян пише, що вони, працюючи на полі, мають рушницю чи шаблю при собі, щоб кожної хвилини бути готовим відбити несподіваний напад татар (Е. Lassota. «Tagebuch»).

https://i.ebayimg.com/images/g/JvkAAOSwVZ1ciZ~R/s-l400.jpg

Veles
28-04-2020, 00:09
«У своїй Раді козаки обмірковують справи, завжди маючи на увазі загальне добро. Свої погляди висловлюють вільно, але коли бачать, що погляд опонента є ліпший, то без впертости відмовляються від свого.Тому я сказав би, що ця Республіка могла б рівнятися Спартанській, якби козаки шанували тверезість так, як спартанці», – посол від республіки Венеція до гетьмана Б. Хмельницького А. Віміна, який був в Україні в 1650 році, (A. Vimina. «Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi»).

Veles
28-04-2020, 00:10
«Войовнича нація козаків зменшується з дня на день. Вона скоро зникне з лиця землі, як зникли інші нації, що попали під владу московського скіпетру, хіба що скоро прийде якась успішна революція, яка скине з них московське ярмо.Козаки не мають нічого спільного з москвинами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами слов’янської мови. їхні звичаї, їхній спосіб життя, хата, їжа — все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, високі, спритні, активні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства.Коротко — повна протилежність москвинам. їх зовнішній вигляд не одноманітний, як москвинів; тавро рабства не зробило їх автоматами і не спідлило, як москвинів.Козаки є жорстокі, але лише в бою, а москвини мають вроджену холоднокровну жорстокість, безжалісну і садистичну”, – француз Ч. Масон був на службі у московського уряду в 1762–1802 роках (С. F. Masson. «Memoires secret sur la Russie»).

Аналізуючи теперішній стан козацтва та політику щодо нього російського уряду, автор підсумовує: «Після постійних прелюдій і спроб розчинити козацьку націю в російському народі, закінчили тим, що поділили їхню країну на шматки й включили їх до сусідніх провінцій, переважно у складі просторої Катеринославської губернії. Це самовільне роздроблення завдало останнього удару по незалежності козаків, які змушені були з тих пір асимілюватися з російськими рабами та припинити утворювати окреме національне тіло. Посягнувши одного разу на права народів, деспотизм не зміг більше зупинитися. Найменша пауза його паралізує. Він змушений йти таким чином, щоб міцно триматися на ногах. Так буде доти, доки або він не впаде до безодні й не розіб'ється, або не зламається під вагою обставин, які сам же на себе й звалив… Козацька нація перебуває зараз у стані кризи; вона хвилюється і борсається під ногою колоса, який її розчавлює».

https://images-na.ssl-images-amazon.com/images/I/515Tsl7uoQL._SX346_BO1,204,203,200_.jpg

Veles
28-04-2020, 00:12
«Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна.Це був би смертельний удар по Московщині, якби вдалося підняти Україну на революцію. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі», – лист французької Амбасади до свого Міністра Закордонних Справ з 24.VII.1795. В архіві М.З.С. Франції, ч. 327.

Veles
28-04-2020, 00:22
“Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку і на своїм місці, сміття ніде не видно.Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя», – писав англійський професор Е. Кларк (за: E. D. Clarke. «Travels in Russia»).

https://www.klinebooks.com/pictures/42750_2.jpg?v=1495836150

Veles
28-04-2020, 00:25
“Вони купують і продають усякого роду крам, не платячи жодних податків, крім невеликого до гетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким самі хочуть, промислом… Населення України відоме поза її межами своєю ввічливістю і надзвичайною чистотою. Вони гарно одягнуті і свої хати тримають скрупульозно чисто. В місті Немирів найбідніша хатина о небо чистіша за найбагатший палац в Москві”, – данський посол Ю. Юст, який їздив у 1711 році в Україну (за: J. Just. «Memoires»).

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/f/f0/Just_Juel_%28viceadmiral%29.JPG

Veles
28-04-2020, 00:26
Про Харків, 1816 рік: «На жаль, я мушу закінчити свій опис неприємною рисою; я мушу сказати про ненависть українців до москвинів.Тут часто почуєте, як вони кажуть: «Добра людина, але москаль». Але цього ще мало: вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх «москалем». Перестрашена цим іменем, дитина перестає плакати», – писав А. Лєвшин, закінчуючи свій захоплений опис України («Пісьма із Маларосіі»).

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/1/1d/O-I-Ljovshyn.jpg/300px-O-I-Ljovshyn.jpg

Veles
28-04-2020, 00:31
Зокрема, в своїй Петиції до французького сенату К. Деламар пише:


Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці, до яких одних раніше відносилися назви «руси» (Russes) і «русини» (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова «руси» (Russes) і «московіти» видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика.





А також:


В Європі існує народ, забутий істориками – 15-мільйонний народ русинів, 12½ мільйонів під російським царем і 2½ мільйона під австро-угорською короною... Він існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини, він має свої традиції, свою мову, осібну від польської та московської, він має виразну осібність, за яку бореться... Історія не може забути, що до Петра І ті, кого ми нині звемо русинами, тоді називались русами чи руськими, що їхня батьківщина була Руська земля чи Русь, а теперішні руси тоді були московитами і їхня батьківщина була Московщина"... Москалі привласнили ім'я русинів, щоб надати собі очевидні права на володіння цим народом. Це змішування дало можливість москалям змішувати в єдинім спільнім імені росіян русинів – без сумніву слов'ян, і москалів, слов'янство яких більш, ніж сумнівне.


В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії“, — французький політик, сенатор, славіст, редактор впливового часопису «La Patrie», секретар Паризького географічного товариства, близький приятель французького імператора Наполеона III.

Veles
28-04-2020, 00:40
До книги за редакцією В. Б. Антоновича (1834-1908) - історика,археографа, археолога, професора історії Київського університету -ввійшли мемуари XVI століття: «Про звичаї татар, литовців імосквитян» (1550) Михайла Литвина; «Опис Польського королівства і порубіжних з ним країн» (1573) Блеза де Віженера; «Описвійни Івонії, господаря волоського» (1574) Леонарда Борецького та«Щоденник Еріха Ляссоти із Стеблева» (1588-1594).Збірник виходить через 115 років з часу першого видання. Вперше - українською мовою

http://shron3.chtyvo.org.ua/Antonovych/Memuary_do_istorii_Pivdennoi_Rusi_Vypusk_1_XVI_st. pdf (http://shron3.chtyvo.org.ua/Antonovych/Memuary_do_istorii_Pivdennoi_Rusi_Vypusk_1_XVI_st. pdf)

Veles
15-09-2020, 23:52
https://www.youtube.com/watch?v=G8hcfXyQ1UA

Лешик Пшешик
27-11-2020, 05:05
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3080001072104896&id=100002850991383

masanchick
17-01-2021, 21:15
https://www.youtube.com/watch?v=2_QRiFn_ePw&ab_channel=%D0%94%D0%BE%D0%BA%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1 %8C%D1%82%2FDocult


https://www.youtube.com/watch?v=00GhpEdf3zY&ab_channel=%D0%94%D0%BE%D0%BA%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1 %8C%D1%82%2FDocult


https://www.youtube.com/watch?v=fLFsPwY3rOE&ab_channel=%D0%94%D0%BE%D0%BA%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1 %8C%D1%82%2FDocult

Jasse James
20-06-2021, 00:16
https://www.google.com/maps/d/u/0/viewer?mid=1CPY4iVg3UxWosA5KI-dW5iLjCkiDwNnv&ll=50.06189023204279%2C31.735562572893897&z=7