Сторінки 3-4 ПершаПерша 1234 ОстанняОстання
Результати 41-60 з 66

Тема: Iсторiя збройних протистоянь

  1. #41
    Полковник Аватарка vnick
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Poltava
    Постів
    3,205
    Подякували: 4,708
    Цитата Originally Posted by kizer View Post
    This quote is hidden because you are ignoring this member. Show Quote
    Американские бомбардировщики B-17 «Flying Fortress» под огнем зенитной артиллерии над Дебреценом. 1944-й год
    Небось, в Полтаву летят

  2. #42
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406
    Травень 1945, вермахт тікає з Чехії на Захід, щоб потрапити в полон до американців

    Цей файний пост оцінили:


    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  3. #43
    Хмельницький Аватарка kizer
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    14,627
    Подякували: 22,482

    Цей файний пост оцінили:


    Ну и похожий на бетса, развякался!

  4. #44
    Гетьман Аватарка Skysteel
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Безысходность
    Постів
    8,479
    Подякували: 18,075
    IWW.Средства защиты от газовых атак.













    Цей файний пост оцінили:



  5. #45
    Гетьман Аватарка Skysteel
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Безысходность
    Постів
    8,479
    Подякували: 18,075
    продолжение











    Цей файний пост оцінили:



  6. #46
    Гетьман Аватарка Skysteel
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Безысходность
    Постів
    8,479
    Подякували: 18,075










    Цей файний пост оцінили:



  7. #47
    Осавул
    З нами з
    Mar 2015
    Постів
    2,860
    Подякували: 3,582
    ахуенность этой картинки просто зашкаливает. Совок освободивший Эстонию от эстонцев, проводит митинг на котором эстонцам доходчиво объясняется, что раз совки победили то буде по-ихнему
    Советские офицеры на митинге в честь Победы в городе Элва. Эстонская ССР. СССР. 1945 год.

    Цей файний пост оцінили:



  8. #48
    Хмельницький Аватарка kizer
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    14,627
    Подякували: 22,482

    Цей файний пост оцінили:


    Ну и похожий на бетса, развякался!

  9. #49
    Хмельницький Аватарка kizer
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    14,627
    Подякували: 22,482

    Цей файний пост оцінили:


    Ну и похожий на бетса, развякался!

  10. #50
    Пастор Аватарка Rainymuz
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    3,633
    Подякували: 7,307
    ІСТОРІЯ З ГРИФОМ "СЕКРЕТНО": КОЛИШНІ ВОРОГИ. ГРУБЕШІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1946 РОКУ

    Навесні 1946 року у Польщі діяли український та польський підпільні рухи. За собою вони мали роки протистояння, жертвами якого стали тисячі українців та поляків. А перед собою спільного ворога – комуністичний тоталітарний режим. ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

    "В цій боротьбі за волю і незалежність особливу роль можуть і повинні відіграти поляки та українці. Не тільки тому, що живемо поруч і що є кровно спорідненні, а також тому, що взаємно допустили проливу крові наших народів, з чого користали тільки інші". Мар’ян Големб’йовський, керівник Замойського інспекторату АК-ВіН, учасник антиукраїнських акцій весною 1944 року на Холмщині, ініціатор та організатор переговорів з УПА в 1945-1946. "28 травня 2011 року у місті Грубешів, на сході Польщі, відкрито пам’ятник воякам Української Повстанської Армії та відділів польського підпілля "Воля і Незалежність". Урочистість за участю президентів України та Польщі присвячена 65-тій річниці спільної атаки українських та польських партизан на м.Грубешів в ніч з 27 на 28 травня 1946 року. "Пам’ять про боротьбу наших предків, – зазначається в спільному комюніке двох президентів, – які попри суперечності зуміли об’єднати свої зусилля для протистояння комуністичному тоталітарному режимові, слугує дороговказом для нас у сьогоденні. Відкритий нині монумент – не лише данина пам’яті героїв, які спільно проливали кров за нашу свободу, але й зобов’язання перед майбутніми поколіннями берегти цю свободу і не забувати, що вона стала можливою завдяки активній співпраці наших народів".

    Не намагайтеся шукати вищенаведеної інформації в новинах двотижневої давності. Вона вигадана, але вигадана лише частково. Жодного спільного відзначення не відбулося, як і не відкрито пам’ятника воякам УПА та ВіН. Але не вигаданим є той факт, що 65 років тому українські та польські партизани провели успішну спільну акцію на місто Грубешів - твердиню комуністичного режиму в цьому регіоні. Цей ювілей залишився непомітним не лише для влади обох країн, але й для медіа - жодної інформації не знайдете ані в польських ЗМІ (загалом дуже чуйних до тем польсько-українських відносин у минулому), ані, тим паче, в українських. Наразі українці та поляки навчилася відзначати лише трагічні сторінки нашого минулого, достойно згадувати лише річниці взаємних убивств. За участю президентів обох країн відкрито меморіал у селі Павлівка в 2003 (з нагоди 60-тої річниці антипольських акцій на Волині), в 2005 - пам’ятник у Павлокомі (знову-таки з нагоди 60-тої річниці вбивств, але тепер уже українців польськими підпільниками), в 2009 - в Гуті Пеняцькій (з нагоди 65-річниці знищення поляків цього села). Тоді ж готувалися до відкриття пам’ятника за участю президентів у знищеному Армією крайовою українському селі Сагринь, яке проте не відбулося. А нещодавно у ЗМІ з’явилася інформація про можливе відкриття пам’ятника загиблим полякам у селі Острівки на Волині. Ось такий вбивчий пінг-понг пам’яті. Може, так і повинно бути – ми не маємо забувати жертв страшної війни між нашими народами і дотримуватися певної симетрії у їх офіційному вшануванні. Але українці і поляки не повинні зосереджуватися лише на цих трагічних сторінках нашого минулого. Інакше в молодого покоління буде сформовано уявлення про те, що українці та поляки лише вбивали один одного, що не було тривалих періодів творчого співіснування двох націй, що у наших літописах не записано спільні героїчні вчинки.

    Аби цього не сталося, ми повинні пам’ятати, що гасла українських та польських борців за волю "Свобода народам! Свобода людині!" та "За нашу і вашу свободу!" дуже схожі, що співпраця між ними була можлива не лише під час оксамитових революцій, але й в роки кривавої війни. Тому важливо пам’ятати про Грубешів. Навесні 1946 року на Закерзонні (територія теперішньої південно-східної Польщі) продовжували діяти український (УПА) та польський (АК, а згодом її продовжувач ВіН) підпільні рухи. За собою вони мали кілька років завзятого протистояння, жертвами якого стали тисячі українців та поляків. А перед собою спільного ворога – комуністичний тоталітарний режим. Звільнену від нацистів у 1944 Україну втихомирювали війська НКВД. Розстріли, ув’язнення, масові депортації - звичний інструментарій "радянізації", знайомий українцями ще з 1920-тих.

    Схоже відбувалося і на польських теренах, де до влади прийшов комуністичний уряд, опертий на розбудовані за допомоги Москви армію і сили безпеки. Крім відносно польських формацій, таких як Войско Польське (ВП - польське військо) чи Ужонд бєспєчєнства публічнего (УБП - управління громадської безпеки) тут напряму діяло НКВД, як через розміщені гарнізони, так і через так званих "радників", які здійснювали контроль над новою владою Польщі.



    Наявність спільного ворога змусила українських та польських підпільників забути минулу ворожнечу, відкласти питання, які могли їх розділяти в майбутньому, і почати переговори. Весною 1945 року перемовини увінчалися успіхом - досягнуто перемир’я, припинено боротьбу та взаємне винищення. Але підпільники на цьому не зупинилися, а продовжували періодично зустрічатися, обмінюватися взаємокорисною інформацією. Врешті визріла ідея започаткувати спільну боротьбу. На ідейному та політичному рівні проблем із цим не було, але одна справа говорити про співпрацю, інша – йти в бій і довірити життя тому, в кого ще вчора стріляв. 6 квітня 1946 року ідею збройної співпраці вперше втілено в життя - тоді підпільники провели успішну акцію на станції Вербковичі. Незабаром виникла ідея провести масштабнішу наступальну операцію на містечко Грубешів. Вона мала як конкретні практичні завдання - залякати комуністичні каральні органи, звільнити заарештованих, захопити документацію влади, так і політичні - маніфестація спільної боротьби українців та поляків. Ідея штурму Грубешова належала полякам, її ретельно обговорили на черговій зустрічі між представниками УПА та ВіН 18 травня 1946 року. Тоді ж визначили дату наступу — ніч з 27 на 28 травня.

    Грубешів - типове для цього регіону провінційне містечко, більшість будинків дерев’яні, лише кілька в центрі муровані. Місто було перетворено на важливий центр нової влади: тут містилися повітові управління безпеки, міліції, комуністичної партії, розташовано гарнізон НКВД (близько 220 солдатів) та штаб-квартиру переселенчої комісії, яка організовувала виселення українців в УРСР. Недалеко за містом стояли вояки 5-го піхотного полку ВП та 32 відтинка військ прикордонної сторожі. Тож ворожі сили були досить поважні, хоч польські підпільники обіцяли, що вояки ВП та прикордонники не візьмуть участі в бою. 26 травня вранці в лісі неподалік Грубешова почали сходитися партизани. З українського боку вояки сотень "Давида", "Яра", "Чавса" та боївки Служби безпеки, з польського - відділи ВіН "Млота", "Слєпого", "Віктора", "Геля".



    "Між стрільцями нашими і ВіН, – читаємо в звіті про зустріч, – почалася розмова, пізнавали себе, оповідали про минулі стрічі - коли ми ще були ворогами". Очевидно, пізнавали колишніх ворогів не тільки прості вояки, але й їхні командири. Серед них, до прикладу, був Станіслав Ксьонжек-"Вирва", на той момент комендант Замойського інспекторату ВіН, а два роки перед тим – один із командирів АК, які проводили так звану "грубешівську революцію". Тоді в березні 1944 за наказом командування польського підпілля протягом кількох тижнів було знищено 36 українських сіл. "Ціль наша була спалити та знищити все по Буг і Солокію, – згадував Станіслав Ксьонжек, – щоби не було знаку й сліду, бо як сказав наш один офіцер на відправі "або перестати боротьбу, або змобілізувати більше війська і вдарити, бо зуб за зуб, хата за хату, село за село принесе тільки більші втрати для поляків". Серед українських командирів, очевидно, були учасники антипольських акцій.

    Але – попереду спільний бій, тому в звіті про зустріч командирів написано: "Привітання відбулося в приязній атмосфері, взаємно частували себе тютюном". Згідно розробленого плану 120 вояків УПА отримали завдання штурмувати приміщення НКВД, боївка СБ - переселенчу комісію, вояки ВіН мали нападати на польську безпеку (УБП), міліцію та осередок компартії. Особливістю цього бою було використання українськими повстанцями так званих "торпед" – трофейних німецьких 150 мм турбореактивних снарядів. Торпедник для цих снарядів винайшов чотовий УПА, уродженець Полтавщини, Гриць Руденко, для запуску використовувався електричний струм, або... підпалена солома. Про точність наведення снарядів говорити не доводилося, їх використання мало за мету не стільки завдати фізичної шкоди ворогові, як залякати. Учасники бою згадували: "торпеди" летіли з пронизливим ревом літака, залишаючи за собою вогняний слід, як у комети. Власне з артобстрілу міста й почалася атака повстанців, засвідчивши серйозність їх намірів. "Першу торпеду, – згадував "артилерист" УПА, – пустив я в кошари (казарми) НКВД. Торпеда попала в середину. Перед випущенням торпеди в будинку було світло, та видно було, що всередині кімнати робиться.

    Отже, я бачив, як двоє большевиків милось, а пізніше убирались. По вибуху торпеди я не бачив вже жодного світла, ані людей в кімнатах". Бій у місті тривав півтори години, за цей час розбито будинки НКВД, УБП, пошти, захоплено комендатуру міліції, знищено автомобілі та документацію, звільнено з полону 25 в’язнів. Невдачею закінчився штурм переселенчої комісії - її чиновники виявилися дуже добре озброєними і зуміли відбити атаку повстанців. Вояки ВП, як і обіцяли польські підпільники, не взяли участі в бою у місті. Цікаво, що серед тих, хто під впливом підпільної пропаганди відмовилися виступити проти своїх земляків, був поручник Войцех Ярузельський, майбутній комуністичний диктатор Польщі. Майбутній зрадник був і з українського боку - групу СБ очолював Леон Лапінський, на той момент референт СБ Холмської округи, а згодом, після захоплення в полон, - керівник легендованої мережі ОУН в Польщі. Об’єктивно оцінити кількісні втрати у бою важко - як звично, кожна сторона подає дуже відмінні цифри. Згідно повстанських звітів НКВД та польські комуністичні сили втратили близько 100 вояків вбитими, натомість комуністи офіційно повідомили про загибель 9 вояків НКВД, 5 польських прикордонників, 2 функціонерів комуністичної партії та 2 службовців УБП. З боку повстанців - двоє українців загинули в місті, троє при відступі з нього і ще троє, в тому числі український командир операції Євген Штендера, були поранені.

    Значно більшими були політичні втрати комуністів - успішна атака на певний час практично паралізувала їх репресивну активність. Інформація про успішну українсько-польську акцію позбавила владу можливості спекулювати на протистоянні між обома народами. "Факт замирення між польським та українським підпіллям, – писали в українській підпільній пресі, – хоча він ще дуже хиткий і не прибрав уже розмірів ширшої співпраці, затривожив, як треба було сподіватись, найбільше большевицьких окупантів. Вони вдарили в усіх польсько-большевицьких газетах на алярм та намагаються розбити це порозуміння шалено шовіністичною протиукраїнською пропагандою". Ці факти, хоч давно вже стали історією, досі лякають адептів принципу розділяй та владарюй, тому замовчуються ними. Ми ж не маємо права мовчати. Адже, якщо наші попередники, які стріляли один в одного, зуміли переступити через своє важке минуле заради майбутнього, зуміли стати колишніми ворогами, ми тим паче зобов’язані зробити це.

    Цей файний пост оцінили:


    I want to wake up and find a world in remission...

  11. #51
    PTAAG
    Guest
    Є речі, що не варто забувати. І смерті українських воїнів від рук ворогів нашого народу, російських запроданців, найманців та інтервентів саме такі. Майже два роки тому над Луганськом підло й безчесно представниками так званої Луганської Народної Республіки був збитий воєнно-транспортний літак ІЛ-76 Збройних Сил України. Всі 49 військовослужбовців нашої Неньки, що летіли на ньому загинули. В цей день одночасно загинуло найбільше військовослужбовців за все існування незалежної України. Ця дата - іще один шрам на тілі нашої нації, що болітиме іще. Тож пам'ятайте віроломство й підступність Росії та т.зв "росіян" і навіть коли війна скінчиться - не дайте собі забути злочинів проти нашого народу, що лягли навічно кров'ю на їх руки.

    Цей файний пост оцінили:



  12. #52
    Гетьман Аватарка Equario
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Ірпінь | Київ
    Постів
    9,400
    Подякували: 20,036
    "Для того щоб знайти себе у майбутньому, досить часто потрібно пожертвувати чимось сьогодні"(с) Олексій Геращенко, викладач НАУКМА та kmbs

  13. #53
    Укрофашист Аватарка andriyko
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Ar Raqqah
    Постів
    29,916
    Подякували: 53,245
    А фото як зробили??
    Почему этот русак еще не в бане?

  14. #54
    Сотник
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ/Kyiv
    Постів
    1,815
    Подякували: 1,547

    Цей файний пост оцінили:


    SHOW MUST GO ON!

  15. #55
    Хмельницький Аватарка kizer
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    14,627
    Подякували: 22,482
    Бруней такой мизерный)

  16. #56
    PTAAG
    Guest
    Как убивали просто так, воспоминания ефрейтора ВДВ Сергея Бояркина

    "За всё время службы в Афганистане (почти полтора года) начиная с декабря 1979г. я наслушался столько историй, как наши десантники убивали просто так гражданское население, что их просто не счесть, и ни разу не слышал, чтобы наши солдаты спасли кого-то из афганцев – в солдатской среде такой поступок был бы расценён как пособничество врагам.

    Ещё в ходе декабрьского переворота в Кабуле, который длился всю ночь 27 декабря 1979г, некоторые десантники стреляли в безоружных людей, кого видели на улицах – потом без тени сожаления весело вспоминали об этом как о забавных случаях.

    Через два месяца после ввода войск - 29 февраля 1980г. - в провинции Кунар началась первая боевая операция. Основной ударной силой были десантники нашего полка – 300 солдат, которые десантировались с вертолётов на высокогорном плато и пошли вниз наводить порядок. Как мне рассказывали участники той операции, порядок наводили следующим образом: в кишлаках уничтожали запасы продовольствия, убивали весь скот; обычно, прежде чем войти в дом, туда бросали гранату, затем стреляли веером во все стороны - только после этого смотрели, кто же там находился; всех мужчин и даже подростков сразу расстреливали на месте. Операция длилась почти две недели, сколько тогда убили людей – никто не считал.

    То, что творили наши десантники первые два года в отдалённых районах Афганистана – это был полный произвол. С лета 1980г. в провинцию Кандагар для патрулирования территории был направлен 3-й батальон нашего полка. Никого не опасаясь, они спокойно ездили по дорогам и пустыне Кандагара и могли безо всяких выяснений убить любого человека, повстречавшегося на их пути.

    Вот самая обычная история, которую мне рассказал очевидец. Лето 1981г. провинция Кандагар. Фотография - на земле лежат убитый афганец и его осёл. Афганец шёл своей дорогой и вёл осла. Из оружия у афганца была только палка, которой он погонял осла. Как раз по этой дороге ехала колонна наших десантников. Его убили просто так, автоматной очередью, не сходя с брони БМДшек.

    Колонна остановилась. Один десантник подошёл и отрезал у убитого афганца уши - на память о своих боевых подвигах. Затем под труп афганца установили мину, чтобы убить ещё кого-нибудь, кто обнаружит это тело. Только на этот раз задумка не сработала - когда колонна тронулась, кто-то не удержался и напоследок из пулемёта дал очередь по трупу - мина взорвалась и разорвала тело афганца на куски.

    Встречавшиеся караваны обыскивали, и если находили оружие (а старые винтовки и ружья у афганцев были почти всегда), то убивали всех людей, кто был в караване, и даже животных. А когда у путников никакого оружия не было, то, иной раз, применяли верный отработанный трюк – во время обыска незаметно из своего кармана вытаскивали патрон, и, делая вид, будто этот патрон нашли в кармане или в вещах афганца, предъявляли его афганцу как доказательство его вины.

    Теперь можно было и поиздеваться: послушав, как человек горячо оправдывается, убеждая что патрон не его, начинали его избивать, затем смотрели, как он на коленях умоляет пощадить, но его опять избивали и потом расстреливали. Следом убивали остальных людей, кто был в караване.

    Кроме патрулирования территории, десантники часто устраивали на дорогах и тропах засады на врагов. Эти "охотники на караваны" никогда ничего не выясняли – даже наличия оружия у путников - просто внезапно стреляли из укрытий во всех, кто проходил в том месте, не щадя никого, даже женщин и детей.

    Помню, один десантник, участник боевых действий, восторгался:

    - Никогда бы не подумал, что такое возможно! Убиваем всех подряд - а нас за это только хвалят и награды вешают!"



    http://afghan-war-soldiers.ru/crime-001.html

  17. #57
    PTAAG
    Guest
    Сахрынь - как пример манипуляции историей

    10 марта 1944 года в селе Сахрынь (польск. Sahryń, Хрубешувский повят, Польша) была проведена акция по уничтожению украинского населения боевиками польской Армии Крайовой и Батальонов Хлопских, под командованием поручика Зенона Яхымека («Виктор») и I -го Крестьянского батальона под командованием Станислава Басая («Рысь») 9/10 марта 1944 года.

    *** Общая информация

    Общее число погибших жителей семи сел во время акции оценивается польскими историками и историками Института Истории АН Украины числом от 200 до 1300 человек.

    Существует две основных версии: пацификация (обычно групповое избиение и унижение украинцев, поляками практикуемые с 1920-х годов ) украинцев переросшая в резню.В Сагрыни был свой отряд самообороны 20-30 человек,после стычки, поляки начали убивать мирное население в отместку за сопротивление.Эту версию чаще всего поддерживают поляки (доходило до того, что они рассказывали что у каждого украинца в Сагрыни было оружие.)

    Вторая версия, целенаправленная акция АК по уничтожению украинского населения в ответ на действия немцев и УПА по уничтожению польского населения в Украине.

    Непосредственно акцией, руководил Зенон Яхимек (1912-1986) ,лейтенант АК. После войны,в 1946 был осужден за участие в АК,освобожден по амнистии в 1956. В 1993 был реабилитирован.

    Курировал акцию Мариан Голебивски (1911-1996),полковник АК, командир округа АК Грубешов.Что до террора мирного населения,то подобное он уже проделывал 1942г.,по отношению к немецким колонистам в округе Замостье.Так что Сагрынь лишь эпизод,в большой акции АК в Грубешоском округе весной 1944г.Что интересно, в 1945г. Голебивски один из участников переговоров с УПА в Люблинском воеводстве,по прекращению боевых действий и борьбы с СССР. В 1946 арестован,вышел по амнистии в 1956г. Активист антикоммунистического движения.В 70х уехал за границу и в Польшу вернулся в 1990г.

    *** "Волынская резня" или польско-украинская гражданская война?

    Отношение к Сагрыни в Польше неоднозначное,в 2010 г. Институт национальной памяти не признал Сагрынь военным преступлением.Но под давлением общественности,начал вялое расследование в 2013 г. которое благополучно продолжается... Наиболее резонансные случаи массовых расправ над украинским населением со стороны поляков зафиксированы так же в селах Завадка Мороховска, Павлокома и Гораец.

    События 1943-1944 гг на Западной Украине и Восточных областях Польши оцениваются современными польскими и российскими историками весьма однобоко.

    Поляки умалчивают массовый террор военизированных подразделений против украинского населения, акцентируя внимание на Волынской резне. В 1947 году поляки согласно плану операции "Висла" депортировали с востока на запад Польши около 140 тыс. лиц непольских национальностей (в основном украинцев). Хотя институты национальной памяти Польши и Украины тесно сотрудничают в обнародовании документов, эксгумационных работах и увековечиванию памяти погибших с обеих сторон.

    Россияне так же занимаются пропагандой Волынской резни и преступлений УПА, как реальных так и вымышленных. При этом взаимный характер этнических чисток упускается. Так же в стороне остается террор НКВД против местного населения после оккупации и аннексии Западной Украины с 1939 года. Это массовые депортации поляков в Казахстан и Сибирь и де факто зачистка местных территорий от польского населения. Депортации украинцев, чешских, немецких меньшинств и даже евреев-беженцев с территорий, оккупированных нацистами. Замалчиваются массовые расстрелы по социальному признаку, а так же ликвидация заключенных тюрем НКВД на начальном этапе Великой Отечественной Войны. В целом СССР проводил в ускоренном варианте политику коллективизации и Большого Террора на вновь приобретенных территориях.

    Большинство незангажированных историков считают этнический конфликт между поляками и украинцами неким вариантом гражданской войны. В совместных этнических чистках погибло около 25-30 тыс украинцев и 40-60 тыс поляков из числа мирных жителей.













    Last edited by PTAAG; 10-03-2017 at 16:22.

  18. #58
    PTAAG
    Guest
    12 марта 1940 года закончилась Финская война.

    Потери СССР — 264 908 санитарных, 126 875 погибших.
    Потери Финляндии — 25 904 человек.

    Г — Красная Армия.


  19. #59
    Гетьман Аватарка Ukrainian owl
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Lviv
    Постів
    7,599
    Подякували: 18,831

  20. #60
    Хмельницький Аватарка kizer
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Kyiv
    Постів
    14,627
    Подякували: 22,482

Інформація теми

Users Browsing this Thread

Дану тему дивляться 1 користувачів. (0 користувачів та 1 гостей)

Ваші права

  • Ви не можете створювати нові теми
  • Ви не можете відповідати
  • Ви не можете постити додатки
  • Ви не можете редагувати свої пости
  •