Результати 1-7 з 7

Тема: Угорсько-українська війна

  1. #1
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406

    Угорсько-українська війна

    Я, Олександр Блестів, 22-річний з Хуста, іду на смерть за те, що любив свою рідну Україну

    Цей файний пост оцінили:


    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  2. #2
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406


    Колона карпатських січовиків машерує поблизу будівлі Головної Команди Карпатської Січі у Хустіперед відправленням на фронт. 14-15 березня 1939 року


    Агітаційний плакат

    Цей файний пост оцінили:


    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  3. #3
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406
    В перших тижнях настрій українського населення при мадярській окупації був дуже пригноблений. Мадярські жандарми і вояки виробляли страшні речі. У Тячові від 17 березня зачали розстрілювати українців у тюремних пивних келіях без ніякого суду. В той час, член малої Антанти Румунія, видала мадярам до Бичкова 273 січовиків. Румуни найскоріше їх обікрали, позлуплювали однострої, чоботи і босих та напівголих (а ще був сніг!) під штиками передали мадярам. Мадяри поставили в два ряди, від мосту аж до горожанської школи і крісами били в ганебний спосіб з обох боків січовиків. Які тортури зазнали січовики в горожанці , на це вистачить окрема стаття. Я тут згадаю, що кожний з місцевих мадярських бандитів, хто тільки міг, ліз до горожанки і бив січовиків, скільки хотів. Із своєї “праці” верталися мадярські кати, скривавлені, як різники…

    — С. Вівчар, оповідання «Ліс шумить»



    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  4. #4
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406
    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  5. #5
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406
    Угорська хроніка зокрема з окупованого Хусту

    Цей файний пост оцінили:


    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

  6. #6
    Свiдок Перемоги Аватарка USSR-UA
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Бровари
    Постів
    11,423
    Подякували: 15,534
    до речі збереглось багато відеоматеріалів цих подій

    Каленик Лисюк приїхав разом із сином Петром до Закарпаття з США на початку 1939 року. Їм вдалося відзняти проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року у місті Хуст. Пізніше вони знімали бої, які точилися між українськими загонами й угорською армією. Під час одного з боїв загинув Петро Лисюк.

    Повернувшись до США, Калетник Лисюк продовжив роботу над фільмом. Для нього він знайшов вояків Карпатської Cічі й організував реконструкції кількох подій. Фільм було зкомпоновано 1942 року.

    Цей файний пост оцінили:


    Говори не говори - краще місто Бровари

  7. #7
    Свідомий Аватарка Veles
    З нами з
    Mar 2015
    Звідки
    Київ | NYC | Менск
    Постів
    12,476
    Подякували: 25,406
    Угорський терор в Карпатській Україні навесні 1939 року


    Угорські гонведи розстрілюють прив’язаного до дерева полоненого січовика. Березень, 1939 р.

    Перші три місяці після окупації території Карпатської України угорські війська, жандармерія та органи контррозвідки застосовували проти місцевого населення терор і репресії. Жорстокі знущання, побиття, катування та розстріли активних учасників українського національно-визвольного руху в краї були проявом свавілля гортистських каральних органів та актом помсти «непокірним русинам» за зраду Угорського королівства. Угорці здебільшого не документували вчинених ними злочинів. Про кривавий характер перших місяців угорського панування в Карпатській Україні свідчать безпосередні учасники та очевидці тогочасних подій. Географія терору18 березня 1939 р. на території Закарпаття був запроваджений військовий стан і встановлена військова адміністрація на чолі з генералом Б. Новаковичем. Після цього угорські каральні органи за підтримки активістів з числа місцевого угорського населення почали «очищення» території краю від «небажаних елементів». Жертвами угорських репресій стали різні категорії місцевого населення. Найбільш жорстокого переслідування зазнали січовики, національно свідома інтелігенція, колишні державні і партійні службовці Карпатської України, представники греко-католицького духовенства.Як згадував в’язень угорських таборів о. Степан Пап («Пугач»): «Мадяри зачали наступати на Карпатську Україну. Наступали мов та орда. За регулярним військом ішли терористи, які грабили і вбивали невинних людей. За ними жандарми. Відтак знову терористи… В обсаджених селах пострах і плач. Багато людей скривається. Мадярська військова команда видає заклик, щоб усі верталися додому. Нікому нічого не станеться. Зачалися арешти. Арештують невинних людей день і ніч… На Карпатській Україні вже всі тюрми переповнені. Що далі, вже і школи наповнилися в’язнями. Мадярські займанці змінювали школи на тюрми. Ув’язнювали інтелігенцію, студентів, свідомих селян і молодь…» [1].Під час окупації Карпатської України угорська сторона вбачала в українських військовополонених виключно бандитів чи терористів. Як писав письменник В. Гренджа-Донський: «Мадяри в полон не беруть, взятих у полон на місці розстрілюють... Це такий наказ видала мадярська команда гонведів... "Нема ранених ні полонених"… » [2]. Зокрема, під час наступу в районі Севлюша, Великої Копані, Королева, Рокосова у напрямку на Хуст гонведи розстрілювали всіх захоплених у полон січовиків, а поранених добивали (така доля спіткала поранених оборонців Карпатської України в імпровізованих шпиталях Жіночої Січі у Кривій та Хусті. Вони були заколоті після приходу угорських військ). Угорське командування нехтувало правами військовополонених, гарантованими учасникам Національної Оборони Карпатської України на основі Гаазької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни (18 жовтня 1907 року). Відповідно до ст. 1 цього документу, збройні сили Карпатської України вважалися воюючою стороною (наявність вищого керівництва, відповідального за своїх підлеглих, розпізнавальних знаків, відкрите носіння зброї, дотримання законів і правил ведення війни) та мали усі права нарівні з іншими учасниками міждержавного конфлікту, хоча Карпатську Україну як самопроголошену державу не визнала жодна країну світу. За нормами Гаазької конвенції, навіть населення незайнятої території, яке добровільно візьметься за зброю для боротьби з наступаючими військами і при цьому буде відкрито носити зброю та дотримуватися законів та правил війни, прирівнюється до воюючої сторони з відповідними правами [3].Знущалися над січовиками також угорські терористи, місцеві мадярони та жандарми. Особливою жорстокістю відзначився польовий жандармський загін під керівництвом капітана Мартона Зелді, який протягом перших трьох днів угорської окупації краю знищив у Тячеві 200 осіб [4].

    Січовики часто помирали зі словами «Слава Україні!» або співаючи гімн «Ще не вмерла Україна».Чи не найбільше (майже 200) січовиків та представників місцевої інтелігенції було розстріляно в Хусті, столиці Карпатської України. Зокрема, тут діяла Угорська народна рада на чолі з хустським адвокатом С. Бадаєм, до якої також входили реформатський пастор Б. Сабов, греко-католицький парох Іван Бокшай, православний священик Г. Станканинець. Про її роботу згадував отець С. Пап («Пугач»), який у той час перебував у Хустській в’язниці: «Мадярська Народна Рада засідала в тюремній залі звичайно у ночі. Однак цілий Хуст знав про її злочини. Вона засуджувала невинних людей на смерть тільки тому, бо вони уважали себе українцями… У перших тижнях мадярської окупації хустська в’язниця для многих була гробом. Терористи по-своєму групували людей. Визначних і політичних в’язнів кидали до самітніх келій, а інших замикали по чотирьох-п’ятьох до одної келії. Хоч тюрма була переповнена в’язнями, довкола панувала гробова тиша, яку нарушували тільки кроки жертв, що їх вели на катування. Коли когось виводили удень, значило, що він, хоч збитий до непізнання, але таки поверне. Коли ж відчиняли тюремну келію уночі, в’язень ішов на смерть» [5].Така ж Угорська народна рада засідала у Тячеві. Утримувані у тамтешній тюрмі полонені січовики та активісти Карпатської України перебували у жахливих умовах, без їжі (через деякий час їм почали давати пісну юшку), медичного забезпечення, елементарної гігієни. Редактор газети «Нова Свобода» В. Гренджа-Донський, який опинився там, згадував про регулярні страти січовиків, які здійснювали угорські гонведи за підтримки місцевих мадяронів-терористів над Тисою. У Тячівський тюрмі опинилися також 60 селян із Драгова, які виступили зі зброєю проти гонведів [6]. 16 березня 1939 р. угорські терористи розстріляли у Великому Бичкові районного команданта Карпатської Січі поручика П. Волощука. 17 березня 1939 р. потрапив у полон і був розстріляний гонведами керівник іршавських січовиків В. Галас [7]. Така ж доля спіткала команданта Волівської Січі С. Фігуру, якого разом із місцевим учителем д-ром Завальницьким вбили 18 березня [8]. У Волівці був у нелюдський спосіб замордований посол Сойму Карпатської України із с. Верхні Верецьки, голова тамтешньої «Просвіти» Іван Грига [9]. 23 березня 1939 р. після жорстоких катувань угорські вояки у В. Бичкові розстріляли учителя Д. Остапчука та інженера М. Литвицького із Кобилецької Поляни. У Тур’ї Реметі на Перечинщині був жорстоко закатований поручик Карпатської Січі Микола Виноградський. Багато полонених січовиків угорські терористи замордували у Солотвинських копальнях, зокрема серед них (за однією із версій) і начальника генштабу Національної Оборони Карпатської України полковника М. Колодзінського та його ад’ютанта З. Коссака [10].Окрім терору окупанти та їхні помічники з числа місцевого населення вдавалися до мародерства, грабежу та зґвалтування жінок. В. Гренджа-Донський писав у своєму щоденнику: «Куди тільки не пройшло військо брутального окупанта, всюди почувся плач, ридання і тяжке горе. Убивали полонених січовиків, дорізували ранених, але з найбільшою насолодою накидувались на гарних дівчат і молодиць по селах і містечках». Зокрема, факти зґвалтувань жінок угорськими гонведами були зафіксовані у Хусті, Королеві, Ясіні, Квасах. Після насильницьких актів їхні тіла мордували у нелюдський спосіб. «Жертвами падали здебільша січовички-галичанки. За них не було кому інтервеніювати та падати навколішки перед злочинцями, як то робили нещасні автохтонні матері ув’язнених дочок. Котра з галичанок попалась у руки цих злочинців, а ще до того не знищила завчасу січової легітимації чи не спалила уніформи, ті всі після тілесних і душевних мук були ганебно замордовані» [11].


    Мама січовика просить в угорського офіцера зберегти життя її сина

    Криваве слідствоДля полонених січовиків були створені тюрми і концтабори у Тячеві, Великому Бичкові, Кривій біля Хуста, Рахові, Сваляві, Воловому, Великому Березному. За підрахунками В. Гренджі-Донського, у березні-травні 1939 р. на території Карпатської України загальна кількість ув’язнених становила майже 12 тис. осіб. Тюрми були настільки переповненими, що, наприклад, у Тячеві у тюремній келії розміром 3x5 м перебувало по 40-50 людей.Після допитів і тортур багатьох полонених оборонців Карпатської України розстрілювали у лісах або вивозили паромом на Тису і скидали трупи в річку. Набір катівських технологій угорських карателів був доволі різноманітний: від побиття гумовими палицями, засовування голок під нігті, до відрізання частин тіла, розп’яття на дереві чи закопування живцем у могилу разом із убитими.Зокрема, член штабу Національної Оборони Карпатської України полковник В. Филонович зберіг детальні спогади про угорське криваве слідство у спортивній залі горожанської гімназії у Великому Бичкові над заарештованими січовиками, вчителями, сільською інтелігенцією та іншими активними учасниками розбудови Карпатської України. Для допитів і здійснення тортур була створена спеціальна слідча комісія з 5-ти детективів і одного слідчого на чолі з капітаном угорської військової контррозвідки Сабо та полковником королівських збройних сил Баконієм. Полонених розподілили на 4 групи: 1) «смертники» – від 60 до 80 осіб, які брали активну участь в розбудові Карпатської України та її військового формування Карпатської Січі. Сюди входили вихідці із Наддніпрянщини, Буковини, Галичани та Закарпаття; 2) група галичан (майже 190 осіб), яких угорці мали передати польській владі; 3) підозрілі особи (27 осіб); 4) випадково затримані, яких мали відпустити на волю. Сортування за ознакою «вини» відбувалось в довільній для слідчих формі, згідно з їхнім особистим баченням. Зокрема, одним із головних критеріїв «провини» виступала січова уніформа полонених. Угорські слідчі відмовились визнавати січовиків військовополоненими і вважали їх виключно «бандитами». Особливо важким «злочином» вважалось прибуття особи з Наддніпрянщини, Галичини чи еміграції на територію Карпатської України для розбудови тут української державності. Будь-які спроби поширити український визвольний рух на територію Закарпаття розглядались як замах на історичні права Угорщини щодо краю, а звідси – як тяжкий злочин проти держави св. Іштвана [12].


    Угорці та поляки біля тіл розстріляних січовиків. Березень, 1939 р.

    Про угорські катування в таборі у Кривій, в якій утримувалося кілька сотень полонених січовиків та представників інтелігенції, розповідав у 1945 р. радянським органам державної безпеки член крайкому компартії Закарпаття Д. Попович, заарештований на другий день після вступу угорських військ: «З перших днів розпочалися криваві допити. Як і в Бичкові, тут були споруджені спеціальні кімнати – «катівні», де били арештованих до повної інвалідності, багато ув’язнених не витримували та помирали» [13].В. Гренджа-Донський так описував угорські знущання в цьому концтаборі: «В Кривій ми сиділи майже тиждень (від 15-го до 19-го [квітня]) і нас так вимучило отаке незвикле сидіння і побої, що ми всі виглядали, наче мерці: бліді як віск, очі запалі, що жалко було на нас подивитися. Тиждень сидіти "по-турецьки" уважаю за найбільшу кару. Руки в’януть, плечі болять, а стегна цілі в синяках, чорні, наче вуголь, немов потовчені. У поросі, в бруді, немиті, нероздягнені, виголоднілі, зарослі, до того ще збитковані – це такі тяжкі муки тілесні і тортури душевні, які мало хто собі може уявити. Тут били кожного. Десятки полонених побито так тяжко, що їх переносили з місця на місце, бо ходити самі не могли, а на станцію їх відвезли вантажними автами та вкинули до вагонів» [14]. У середині квітня 1939 р. майже 1 тис. 200 в’язнів із угорських тюрем і таборів на території Закарпаття було перевезено до концтабору в с. Вор’юлопош біля Ніредьгази, де тортури, побиття і знущання над ними продовжувались до липня 1939 р. Досить детально побут ув’язнених в Угорщині описав у своїх спогадах С. Пап. На день в’язням тричі давали по 250 гр хліба та воду з капустою, їх утримували у темних камерах, час від часу виводячи когось на допити і катування. В. Гренджа-Донський записав у своєму щоденнику: «А в катівні на першому поверсі б’ють далі. Крик такий, що полонені вуха затикають. Нервово слабші попадають у розпуку. Кожний з нас очікує, коли прийде черга на нього... Нагорі стало крик, лайки, гук, гримання, аж стіни дрижать. Опісля один за одним поверталися нещасні полонені, котрий як міг: один летів долі сходами, інший ліз на чотирьох назад на своє місце» [15]. Через відсутність умов для підтримання гігієни у таборі поширилися воші. На початку червня 1939 р. утримуваних у таборі полонених галичан за сприяння німецького консула визволили і перевезли до Австрії для участі у формуванні антипольського легіону під командуванням полковника Р. Сушка. Закарпатських в’язнів звільнили на початку липня 1939 р. [16].

    Місця розстрілівЧастину захоплених у полон січовиків-галичан за домовленістю з польською стороною угорські військові та жандарми передали Польщі. 17 березня 1939 р. їх під угорським військовим конвоєм у складі 7–8 колон по 70–80 осіб перевели із таборів у Кривій та Тячеві до польського кордону, де передали польським прикордонникам. 18 березня 1939 р. у двох місцях на Верецькому перевалі за 1,5–2 км від лінії кордону поляки розстріляли 500–600 галичан-січовиків.



    Угорсько-польський кордон. Група польських і мадярських офіцерів сфотографувалась на пам’ять біля тіл вбитих січовиків. Березень, 1939 р.

    Інша група галичан (30–40 осіб) була розстріляна польськими прикордонниками та угорськими солдатами, жандармами і терористами на Татарському перевалі поблизу Ясіня 23 березня 1939 р. Також у цей період розстріли відбувалися у Требушанах і Квасах на Рахівщині. Зокрема, 21 березня тут загинули греко-католицький священик Карл Купар, учитель Василь Небола із с. Грушово, комендант квасівської Січі чотар Василь Тимощук, січовий організатор Іван Годван, січовик Іван Полянчук, голова місцевої Української національної ради Федір Рознійчук. Також є згадки про розстріли січовиків та українських активістів у Діброві (32 осіб), Тячеві (77 осіб), Чинадієві (23 осіб), Перечині (8 осіб) та інших місцевостях [17].Приблизно 38 січовиків підрозділи польської прикордонної охорони (КОП) затримали на карпатських перевалах і відправили до концентраційного табору в Березі Картузькій. Були випадки здійснення самосудів польськими військовими над полоненими карпатськими січовиками [18].
    http://territoryterror.org.ua/uk/pub...ls/?newsid=312
    НОВИЙ ПОЧАТОК - НОВИЙ ПОРЯДОК

Інформація теми

Users Browsing this Thread

Дану тему дивляться 1 користувачів. (0 користувачів та 1 гостей)

Ваші права

  • Ви не можете створювати нові теми
  • Ви не можете відповідати
  • Ви не можете постити додатки
  • Ви не можете редагувати свої пости
  •